Лабіринт духів. Карлос Руис Сафон
і решту освіти я діставала тут, у цьому будинку…
Алісія, тримаючи Мерседес у обіймах і гладячи по голівці, дала їй виплакатися. Пізніше, коли на дівчинку нарешті спав розпачливий спокій, почувся гудок Варґасової машини, і Алісія підвелася.
– Мені вже треба йти, Мерседес. Але я повернуся. І ми прогуляємося Мадридом і сходимо в кіно. А поки мусиш мені пообіцяти, що з тобою все буде гаразд.
Мерседес схопила її за руки й кивнула.
– Ти знайдеш мого батька?
– Обіцяю.
Алісія поцілувала дівчинку в чоло й пішла, накульгуючи, до виходу. Мерседес сіла на підлогу, обхопивши руками коліна, огорнута темрявою свого, розбитого назавжди, світу ляльок.
11
Дорога назад до Мадрида була позначена дощем і мовчанням. Алісія їхала, заплющивши очі й притулившись головою до запітнілого скла, подумки за тисячу кілометрів звідти. Варґас позирав на неї скоса, час від часу закидаючи вудку, щоб дізнатися, чи не вдасться йому втягнути напарницю в розмову, яка б перекинула місток через ту порожнечу, що супроводжувала їх відтоді, як вони виїхали з «Вілли Мерседес».
– Ти надто жорстко повелася з Вальсовою секретаркою, – зауважив він. – Щоб не сказати інакше.
– Вона гарпія, – пробурмотіла Алісія не дуже приязним тоном.
– Якщо бажаєш, можемо змінити тему й поговорити про погоду, – запропонував Варґас.
– Дощить, – відказала Алісія. – Про що ще ти хочеш поговорити?
– Ти могла б розповісти мені, що сталося там усередині, у тому будиночку в парку.
– Нічого не сталося.
– Одначе ти була там півгодини. Сподіваюся, ти не провела весь цей час, чіпляючись до когось іще. Буде краще, якщо ми не налаштовуватимемо весь світ проти себе від першого ж дня. Повір мені, я знаю, що кажу.
Алісія не відповіла йому.
– Слухай-но, ми зможемо розплутати цю справу тільки тоді, коли працюватимемо разом, – заявив Варґас. – Обмінюватимемося інформацією. Тому що я не твій шофер.
– Якщо так, то я можу їздити на таксі. Завжди так роблю.
Варґас зітхнув.
– Не зважай на мене, гаразд? – сказала Алісія. – Я не дуже добре почуваюся.
Поліціянт пильно глянув на неї. Дівчина далі сиділа із заплющеними очима і стискала стегно з виразом муки на обличчі.
– Може, заїхати до аптеки абощо?
– Для чого?
– Не знаю. У тебе не дуже хороший вигляд.
– Дякую.
– Пошукати якесь знеболювальне?
Алісія похитала головою. Дихання її було уривчастим.
– Можеш зупинитися на хвилинку? – нарешті промовила вона.
За сотню метрів Варґас помітив придорожний ресторанчик біля станції техобслуговування, де прилаштувалося з десяток вантажівок. Він з’їхав з шосе й зупинив машину просто перед входом до закладу. Відтак вискочив із автомобіля й, оббігши його, відчинив Алісії дверцята й простягнув руку.
– Я сама.
Після двох