Екзорцист. Вільям Пітер Блетті
я так люблю тебе!
Реґана вибігла за двері.
– Сонечку, вдягни нову сукенку! – гукнула їй услід Кріс. – Ти не хотіла б знову стати одинадцятирічною? – поцікавилася Шерон.
– Не знаю.
Кріс знов узяла пошту, почала байдуже перебирати листи з компліментами.
– Зі своїми теперішніми мізками? І всіма спогадами?
– Звісно.
– Ніколи.
– Добре подумай.
Кріс облишила листи й узяла сценарій, до якого був акуратно прикріплений супровідний лист від її агента Едварда Джарріса.
– Здається, я казала їм не присилати поки що сценаріїв.
– Раджу прочитати, – сказала Шерон.
– О, справді?
– Так, я зранку переглянула.
– Досить добрий?
– Чудовий, як на мене.
– І я мушу грати роль черниці, що виявляється лесбіянкою, так?
– Ні, тобі нікого не доведеться грати.
– Чорт, фільми стають дедалі кращими! Що ти таке плетеш, Шерон? І чого так шкіришся?
– Вони хочуть, щоб ти була режисером, – спокійно видихнула Шерон разом із димом своєї сигарети.
– Що?
– Прочитай листа.
– О Боже, Шер, ти жартуєш!
Кріс схопила листа, вихоплюючи голодними очима окремі слова: «…новий сценарій… триптих… студія хоче запросити сера Стівена Мура… на роль, за умови, що…»
– Я поставлю цю частину фільму!
Кріс змахнула руками й пронизливо й хрипко скрикнула на радощах. Тоді притулила руками листа до грудей.
– Ой, Стіве, ангеле мій, ти не забув!
Знімання в Африці, вони п’ють, сидячи на складаних стільцях, і дивляться на золотисто-червоний захід сонця. «Ой, уся наша професія коту під хвіст. Акторам тут нічого робити, Стіве!» – «Ну, а мені подобається». – «Це все лайно! Знаєш, що важливе в цьому бізнесі? Режисура. Тільки тоді ти щось робиш, щось власне, тобто таке, що має своє життя!» – «Ну, то роби це, кохана! Роби!» – «Ой, та я намагалася, Стіве. Я намагалася, але нікому це не потрібно». – «Чому так?» – «Ой, та перестань, ти й сам знаєш чому: вони не вірять, що я на це здатна». – «Я думаю, що здатна».
Тепла усмішка. Теплі спогади. Любий Стіве…
– Ма, я не можу знайти сукні! – гукнула Реґана зі сходів.
– У шафі! – відповіла Кріс.
– Я там дивилася!
– Зараз прийду! – гукнула Кріс. Вона погортала сторінки сценарію, а тоді її погляд зів’яв і вона пробурмотіла: – Мабуть, це чергове лайно.
– Ой, я так не думаю, Кріс! Ні! Я справді гадаю, що це добра річ!
– Ну так, ти ще думала, що фільму «Психо» бракує закадрового сміху.
– Мамо?
– Уже йду!
– Маєш нині побачення, Шер?
– Так.
Кріс показала на пошту.
– Можеш тоді йти. А це все залагодимо зранку.
Шерон підвелася.
– Ой, ні, зачекай, – змінила думку Кріс. – Вибач, але одного листа треба відправити ще сьогодні.
– О, гаразд. – Шерон дістала блокнота.
Нетерпляче скиглення:
– Мамо-о-о-о-о-о!
Кріс зітхнула, підвелася й мовила:
– Зараз