Екзорцист. Вільям Пітер Блетті
я знаю. У нас там з’явилися друзі.
Реґана подивилася на неї.
– Як це?
– Білки, сонечку, білки на горищі. – Донька була гидлива й боялася щурів. Навіть мишка могла її злякати.
Пошуки сукні виявилися марними.
– Бачиш, мамо, її тут немає.
– Та бачу. Може, Віллі забрала її разом із брудною білизною.
– Вона зникла.
– Ага, ну то надягни матроску. Вона теж гарна.
Подивившись на денному сеансі в артгаусному кінотеатрі в Джорджтауні «Крихітку Віллі Вінкі» за участю Ширлі Темпл, вони перетнули річку мостом Кі-бридж і завітали вже в Росслин, штат Вірджинія, у ресторан «Гот шопп», де Кріс з’їла салат, а Реґана – суп, дві булочки, смажене курча, полуничний коктейль і чорничний пиріг із шоколадним морозивом. «Куди це все в неї вміщається? – дивувалася Кріс. – У зап’ястки, чи що?» Дитина була тендітна, мов скороминуща надія.
Кріс запалила сигарету і, попиваючи каву, глянула у вікно праворуч на шпилі Джорджтаунського університету, а тоді замислено перевела погляд на оманливо спокійну поверхню Потомаку, що жодним чином не натякала на небезпечно стрімку й потужну течію в глибині річки. Кріс трохи змінила позу. У м’якому надвечірньому світлі річка з її вдаваним спокоєм і непорушністю несподівано вразила її передчуттям чогось запланованого заздалегідь.
Що зачаїлось і очікує.
– Мені дуже сподобалася вечеря, мамо.
Кріс повернулася до Реґани з її щасливою усмішкою і, як це вже нерідко траплялося, аж затамувала дух від непроханого болю, що інколи пронизував її, коли вона несподівано помічала в обличчі доньки риси Говарда. У такі миті вона зазвичай усе звалювала на гру світла. Перевела погляд на тарілку Реґани.
– Так і залишиш пиріг?
Реґана опустила очі.
– Мамо, я перед тим ще з’їла трохи цукерок.
Кріс загасила недопалок і всміхнулася.
– Ну, то поїхали додому, Реґ.
Вони повернулися перед сьомою. Віллі й Карл уже були вдома. Реґана швиденько побігла в дитячу кімнату в підвалі, прагнучи доліпити глиняну пташку для мами. Кріс попрямувала в кухню по сценарій. Віллі там заварювала каву. Мала роздратований і понурий вигляд.
– Ну, Віллі, як воно? Добре відпочили?
– Не питайте. – Віллі вкинула в киплячий кавник яєчну шкаралупу й пучку солі. Вони ходили в кіно – пояснила вона. Їй хотілося подивитися бітлів, але Карл наполіг на артгаусному фільмі про Моцарта.
– Жахіття, – гнівалася Віллі, зменшуючи вогонь у пальнику. – Який кретин!
– Спочуваю тобі. – Кріс засунула сценарій під пахву. – Слухай, Віллі, ти не бачила десь сукенки, яку я купила Реґані минулого тижня? Блакитної, з бавовни?
– Так, бачила в її шафі сьогодні вранці.
– І куди ти її поклала?
– Вона там.
– Може, ти помилково кинула її в брудну білизну?
– Вона там.
– У брудній білизні?
– У шафі.
– Ні, там немає. Я дивилася.
Віллі