Та сама я. Джоджо Мойес
type="note">11.
Навіть коли вона з головою занурювалася у світ музики, я розуміла: вона грає для нього. Я бачила, з яким трепетом він перегортав сторінки для неї, мовчки сидячи поруч. Завершивши гру, вона всміхалася йому, а він нахилявся, щоб поцілувати її руку. Я випадково побачила це, коли проходила повз двері.
Я сиділа в кабінеті, переглядаючи плани на тиждень, і вже дійшла до четверга (благодійний сніданок, присвячений Дитячому фондові боротьби з раком, «Одруження Фігаро»), коли почула, як хтось стукає в парадні двері. Іларія була з фахівцем із поведінки домашніх улюбленців – Фелікс знов зробив дещо непристойне в офісі містера Ґопніка, – а тому я вийшла й відчинила.
Переді мною стояла місіс де Вітт, вона підняла свою тростину догори, немов готувалася вдарити мене. Я інстинктивно пригнулася і тільки тоді, коли вона її опустила, випросталася, про всяк випадок захищаючись долонями. Мені знадобилася секунда, аби усвідомити, що вона використовувала палицю, щоб постукати у двері.
– Я можу чимось допомогти?
– Скажи їй припинити цей пекельний галас! – Її крихітне личко було багряне від люті.
– Перепрошую?
– Масажистці. Цій нареченій зі шлюбної агенції. Називай як завгодно. Я чую це неподобство через увесь коридор.
На жіночці було зелено-рожеве пальто в стилі Пуччі 70-х років, а також смарагдовий тюрбан. Мене вразило те, як сильно я образилась на її слова.
– Гм, взагалі-то Аґнес – фізіотерапевт за освітою. І це не неподобство, а Моцарт.
– Мені начхати, навіть якби диво-кінь грав на казу своїм сама знаєш чим. Скажи їй припинити. Вона мешкає в квартирі. Вона повинна мати повагу до інших мешканців!
Дін Мартін загарчав на мене, немов погоджуючись із хазяйкою. Я хотіла сказати щось іще, але його очка, що дивилися в різні боки, надто відволікали та збивали з пантелику.
– Я перекажу ваші побажання кому потрібно, місіс де Вітт, – мовила я, вмить одягнувши фірмову усмішку.
– Що означає «перекажу»? Не треба просто «переказувати». Я хочу, щоб ти примусила її зупинитися. Вона зводить мене з розуму своєю убогою піанолою. Удень і вночі, цілодобово! Колись це був тихий і мирний дім.
– Але, відверто кажучи, ваш пес завжди гав…
– Інша була анітрохи не краща. Гидка жіночка. Завжди ходила коридорами зі своїми крякаючими подружками, кря-крякря, позаймають усе узбіччя своїми машинами-переростками. Тьху. Я не здивувалася, коли дізналася, що він проміняв її на іншу.
– Я впевнена, що містер Ґопнік…
– Фізіотерапевт за освітою. Боже милий, тепер це так називається? Тоді я взагалі головний парламентер Організації Об’єднаних Націй. – Вона промокнула обличчя хусткою.
– Наскільки я розумію, в Америці можна стати ким захочеш – у цьому її принада. – Я усміхнулася.
Жіночка звузила очі. Я стримувала посмішку.
– Ти англійка?
– Так. – Я сподівалася, що вона пом’якшиться. – А чому ви питаєте? У вас є родичі з Англії, місіс де Вітт?
– Не кажи нісенітницю. – Вона оглянула мене з голови до