Та сама я. Джоджо Мойес
це дуже мила розповідь.
– І він дотримується своєї обіцянки. Усе, що він казав, – правда. Ми дійсно щасливі разом. Дуже щасливі. – Вона трохи змінилася в обличчі. – Але його дочка мене ненавидить. Його колишня дружина мене ненавидить. Вона звинувачує мене в усьому, хоча сама навіть не кохала його. Вона сказала всім, що я вкрала в неї чоловіка.
Я не знала, як відповісти.
– Щотижня я маю ходити на ці прийоми та коктейльні вечірки, усміхатися й прикидатися, ніби й гадки не маю, що вони про мене говорять. Ніби я не помічаю, як ці жінки на мене дивляться. Я не така, як про мене кажуть. Я володію чотирма мовами. Граю на фортепіано. У мене є диплом із лікувального масажу. Знаєш, якою мовою говорить вона? Мовою лицемірства. Дуже складно завжди удавати, що тобі не боляче, розумієш? Наче тобі начхати.
– Люди змінюються, – з надією сказала я. – Із часом.
– Ні. Не думаю, що це можливо.
На секунду Аґнес задумалася. А тоді знизала плечима.
– У будь-якому разі, більшість їх досить старі. Може, хтось із них скоро помре.
Того ж дня, поки Аґнес дрімала, а Іларія займалася своїми справами внизу, я подзвонила Семові. Моя голова й досі йшла обертом після вчорашніх подій та зізнань Аґнес. Здавалося, ніби я опинилася геть в іншому місці. Коли ми повернулися до квартири, вона сказала, що в неї таке відчуття, немов я її подруга, а не асистентка. «Як же добре мати людину, котрій можна довіритися».
– Я отримав твої фотки, – сказав Сем. У них був уже вечір, і поряд із ним стояв Джейк, його небіж. Я почула музику, що грала у фоновому режимі. Він підніс телефон ближче до рота. – Ти дуже гарна.
– Я більш ніколи в житті не вдягну таку сукню. Але в цілому мені дуже сподобалося. Їжа, музика, банкетна зала… Найдивніше те, що люди цього навіть не помічали. Вони не бачать далі власного носа! Там була одна стіна, повністю прикрашена гарденіями та гірляндами. Величезна стіна! А також там був найсмачніший у світі шоколадний пудинг – із чотирма шоколадними пір’ячками та крихітними трюфелями, і жодна жінка не з’їла свій десерт. Жодна! Я спеціально обійшла усі столи, щоб перевірити. Я ледве втрималася, щоб не скласти ті трюфелі собі до сумки, але подумала, що вони можуть розтанути. Б’юся об заклад, їх просто викинули. Ой, а ще кожен стіл був по-різному прикрашений, але на кожному було жовте пір’я у формі різних пташок. У нас була сова.
– Звучить непогано.
– Там був бармен, котрий робив коктейлі в залежності від твого характеру. Варто було лише розповісти про себе три факти, і він одразу робив коктейль.
– А для тебе зробив?
– Ні. Хлопцю, із котрим я розмовляла, дістався коктейль під назвою «Солоний пес», тому я боялася, як би мені не приготували «Воскресительку трупів» чи «Слизький сосок». Тому я просто пила шампанське. Просто шампанське!
Що я таке кажу?
– Із ким, кажеш, ти розмовляла? – запитав він, витримавши коротку паузу.
Витримавши таку ж паузу, я відповіла:
– Ой… просто цей хлопець… Джош. У костюмі. Він склав нам з Аґнес компанію,