Та сама я. Джоджо Мойес

      Люба мамо!

      Я б зателефонував, але різниця у часі не дуже збігається з моїм тутешнім розкладом, тому я подумав, що шокую тебе листом. Здається, це мій перший лист із часів Прайорі-Манор. Я не був створений для школи-інтернату, чи не так?

      Нью-Йорк просто неймовірний. Здається, просто неможливо не пройнятися енергією цього міста. Кожного ранку, о п’ятій тридцять, я вже на ногах. Моя фірма розташована на Стоун-стрит у фінансовому районі. Найджел допоміг мені влаштуватися в офісі (і не десь у куточку, а біля вікна з шикарним виглядом на водойму – ці речі багато що значать у Нью-Йорку), і колеги з роботи також непогані. Скажи татові, що в суботу я зі своїм босом і його дружиною ходив до опери, в Мет9, на виставу під назвою «Небезпечні зв’язки»10 . Багато сніданків із клієнтами, софтбол із колегами. Тільки вечорами трохи самотньо: мої колеги всі одружені та з дітьми, тому гуляю сам…

      Я зустрічався з кількома дівчатами – нічого серйозного (здається, тут вони сприймають «побачення» за розвагу), – але в основному свій вільний час проводжу в тренажерній залі та з давніми друзями. Тут багато людей із Шипменсу, але деяких я знаю зі школи. Все ж таки світ такий тісний… Хоча більшість із них геть змінилися. Вони стали жорсткішими та злішими, аніж ті люди, котрих я пам’ятаю. Мабуть, це все вплив великого міста.

      Точно! Сьогодні ввечері я побачуся з дочкою Генрі Фарнсворта. Пам’ятаєш її? Вона була гордістю Стортфолдської школи верхової їзди на поні. Тепер вона відкрила себе з нового боку: якийсь там гуру шопінгу. (Навіть не смій ні на що сподіватися, я роблю це заради Генрі.) Я хочу зводити її до свого улюбленого стейк-хаусу, на верхньому Іст-Сайді: вони подають стейки розміром із ковдру. Сподіваюся, вона не вегетаріанка. Здається, тут у кожного є свої харчові заморочки.

      Ой, минулої неділі я сів на електричку і вийшов на Бруклінському мості, щоб просто погуляти біля води, як ти мені радила. Найкраще, що я зробив дотепер. Здавалося, що я всередині одного з ранніх фільмів Вуді Аллена – знаєш, тих самих, де між ним і головною героїнею завжди була різниця у віці років так десять.

      Скажи татові, що я зателефоную йому наступного тижня, і обійми за мене собаку.