Янголи і демони. Дэн Браун
звернувся до неї Колер. – Мої найщиріші співчуття. Це величезна втрата для науки… для всіх нас у ЦЕРНі.
Вітторія вдячно кивнула.
– Уже з’ясували, хто це зробив? – Голос у неї був приємний, глибокий.
– Ще ні. Працюємо над цим.
Вона повернулася до Ленґдона і простягнула йому гарну тонку руку.
– Мене звуть Вітторія Ветра. Ви, я так розумію, з Інтерполу?
Ленґдон обережно потис їй руку, на мить потонувши в очах, повних сліз.
– Роберт Ленґдон. – Він не знав, що ще додати.
– Містер Ленґдон не з поліції, – пояснив Колер. – Він експерт зі Сполучених Штатів. Прилетів, щоб допомогти нам з’ясувати, хто винен у тому, що сталося.
– А де ж поліція? – розгубилася Вітторія. Колер видихнув повітря і нічого не відповів. – Де тіло? – рішуче запитала Вітторія.
– Ним займаються.
Ця невинна брехня здивувала Ленґдона.
– Я хочу його бачити!
– Вітторіє, твого батька вбили… вбили по-звірячому. Хіба не краще тобі запам’ятати його таким, яким він був за життя? – спробував переконати її Колер.
Вітторія зібралася було відповісти, але раптом неподалік хтось загукав:
– Гей, Вітторіє! З поверненням додому!
Вона озирнулася. Від майданчика для гелікоптерів їй радісно махали руками кілька науковців.
– Спростувала ще якусь теорію Айнштайна? – крикнув один із них.
– Ото вже татусь, мабуть, тобою пишається! – додав інший.
Вітторія незграбно помахала їм у відповідь, а тоді подивилася на Колера, нічого не розуміючи.
– Як – ніхто ще не знає?
– Я вирішив, що обережність – понад усе.
– Ви не сказали колегам, що мого батька вбили? – Тепер здивування в її голосі змінилося гнівом.
Тон Колера вмить став суворим.
– Ти, мабуть, забула, Вітторіє Ветра, що, як тільки я заявлю в поліцію про вбивство твого батька, у ЦЕРНі почнеться розслідування. Включно з ретельним обшуком його лабораторії. Твій батько волів тримати останній проект у таємниці, і я ставився до цього з розумінням. Мені він сказав лише дві речі. По-перше, що в наступні десять років цей проект може принести ЦЕРНу ліцензійних контрактів на мільйони франків. А по-друге, що його зарано оприлюднювати, бо технології ще недосконалі, а отже, небезпечні. Саме з цих міркувань я б не хотів, щоб у його лабораторії нишпорили сторонні люди й або викрали результати його праці, або постраждали під час обшуку, а ЦЕРН зробили б винним. Я чітко висловився?
Вітторія мовчки дивилася на нього. Ленґдон відчув, що вона змушена погодитися з логікою Колера.
– Перш ніж звертатися до поліції, – вів далі Колер, – я мушу знати, над чим ви вдвох працювали. Прошу, заведи нас до вашої лабораторії.
– Лабораторія тут ні до чого, – сказала Вітторія. – Ніхто не знав, що ми з батьком робимо. Його вбивство ніяк не може бути пов’язане з цим проектом.
Колер хрипло видихнув.
– Факти