Янголи і демони. Дэн Браун
вже двічі кликали її вечеряти, а вона, як завжди, вдавала, що не чує. Дівчинка лежала на подвір’ї та дивилася на краплі дощу… відчувала, як вони вдаряються об її тіло… намагалася вгадати, де впаде наступна. Монахині покликали знову, пригрозивши, що запалення легенів швидко зменшить цікавість до природи навіть у нестерпно впертої дитини.
Я вас не чую, думала Вітторія.
Коли по неї прийшов молодий священик, вона вже змокла до нитки. Цього священика вона не знала, у сиротинці він був новеньким. Вітторія чекала, що зараз він її схопить і потягне до будинку. Але нічого такого не сталося. Натомість, на її подив, він ліг поруч із нею, геть намочивши рясу в калюжі.
– Мені сказали, ти весь час про щось запитуєш, – мовив молодик.
– А що в цьому поганого? – насупилася Вітторія.
– Бачу, мені сказали правду, – розсміявся він.
– Що ви тут робите на дощі?
– Те, що й ти… Роздумую, чому з неба падають краплі дощу.
– Я зовсім не роздумую, чому вони падають! Я це вже знаю!
– Та невже? – здивувався священик.
– Сестра Франциска каже, що краплі дощу – це сльози ангелів, які падають на землю, щоб змити наші гріхи.
– Он як! – втішився священик. – Ну тоді все зрозуміло.
– А от і ні! – заперечила дівчинка. – Краплі дощу падають, бо все падає! Все падає! Не тільки дощ!
Спантеличений, священик почухав потилицю.
– А знаєш, юна леді, ти маєш рацію. Справді, усе падає. Мабуть, це через тяжіння.
– Через що?
Він подивився на неї здивовано.
– Ти що, ніколи не чула про тяжіння?
– Ні.
– Дуже шкода. – Священик скрушно похитав головою. – Тяжіння пояснює багато загадок.
Вітторія аж сіла.
– Що таке тяжіння? – запитала рішуче. – Розкажіть мені!
Священик підморгнув їй.
– Може, я краще розповім тобі це за вечерею?
Молодого священика звали Леонардо Ветра. Колись він вивчав в університеті фізику і був одним із найкращих студентів, однак за якийсь час почув інше покликання і вступив до семінарії. У пронизаному самотністю світі монахинь і суворих правил Леонардо й Вітторія стали нерозлучними друзями. Вітторія часто смішила Леонардо, й він узяв її під своє крило. Він навчав її, що такі прекрасні речі, як веселка й річки, мають багато пояснень. Розповідав про світло, планети, зірки й інші природні явища – тлумачив, як їх бачить релігія і як їх бачить наука. Завдяки вродженому інтелектові й допитливості Вітторія виявилася надзвичайно здібною ученицею. Леонардо опікувався нею, як рідною донькою.
Вітторія була неймовірно щаслива. Вона ніколи не знала тепла батьківської любові. Зазвичай дорослі відповідали на її запитання роздратовано або й просто відмахувались. Леонардо ж міг цілими годинами показувати їй мудрі книжки. Він навіть цікавився, що вона сама думає з того чи іншого приводу. Вітторія молила Бога, щоб Леонардо залишився з нею назавжди. Але одного дня її найгірші побоювання справдилися: