Сицилієць. Маріо П’юзо
align="center">
Розділ 4
У вересні 1943 року на Сицилії можна було вижити тільки завдяки чорному ринку. З часів війни продукти видавали за картками, а фермери мали здавати вирощене на центральні державні склади за твердими цінами. Платили їм паперовими грішми, які майже нічого не були варті. Уряд, своєю чергою, мав продавати й розподіляти ці продукти поміж людей задешево. За таких умов усі мусили б отримати достатньо, щоб не вмерти з голоду. Насправді ж фермери ховали все, що могли, бо те, що здавали на державні склади, прибирали до рук дон Кроче Мало та його поплічники для продажу на чорному ринку. Щоб вижити, людям доводилося купувати на чорному ринку й порушувати закони про контрабанду. Якщо їх ловили на цьому, то судили й садили за ґрати. Що з того, що в Римі сформувався демократичний уряд? Люди могли голосувати, але вони голодували.
Турі Ґільяно й Аспану Пішотта саме порушували ці закони з легким серцем. Пішотта мав зв’язки на чорному ринку й усе влаштував. Він підписався провезти велику головку сиру від одного сільського фермера до перекупника з чорного ринку в Монтелепре й мав отримати за це чотири копчені окости й кошик ковбаси. Це зробило б вечірку з приводу заручин сестри Турі бучним святом. Юнаки порушували два закони: один забороняв операції на чорному ринку, другий – контрабанду з однієї італійської провінції до іншої. Влада мало що могла зробити для підтримки законів проти чорного ринку, бо довелося б посадити за ґрати кожного сицилійця. А от контрабанда – то інша річ. Патрулі національної поліції, карабінери, блукали провінцією, встановлювали пропускні пункти, платили інформаторам. Звісно ж, втручатися в справи караванів дона Кроче Мало, що користувався ваговозами американської армії та особливими урядово-військовими пропусками, вони не могли. Але перехоплювати багатьох дрібних фермерів та зголоджених селян – цілком.
Ґільяно та Пішотта йшли до ферми чотири години. Забрали величезну головку зернистого білого сиру та інші товари, прив’язали віслюкові на спину. Замаскували товари стеблами сизалю та бамбука, щоб здавалося, що вони просто везуть корм для худоби, яку розводили багато селян. Молоді люди мали безтурботність і впевненість юності або ж навіть дитинства – так малюки ховають скарби від батьків, наче для цього достатньо самого лише наміру їх обдурити. Ця впевненість частково походила й від того, що вони знали потайні гірські стежини.
Рушаючи в довгу дорогу додому, Ґільяно відправив Пішотту вперед розвідати, чи немає попереду карабінерів. Щоб мати змогу попередити один одного про небезпеку, домовилися подавати сигнали свистом. Віслюк легко віз на спині продукти, поводився добре – перед роботою він отримав свою винагороду. Дві години вони повільно й спокійно спускалися без жодної ознаки негараздів. Тоді Ґільяно побачив, що милі за три позаду них іде караван із шести мулів і вершника. Якщо про цю стежину знали на чорному ринку, тоді поліція цілком могла встановити тут свій контрольний пункт. Він вирішив перестерегтися й відправити Пішотту далеко вперед на розвідку.
За