Сицилієць. Маріо П’юзо
сусіда – вони сварилися за шмат землі між їхніми ділянками, на якому ріс гай олив. Суперечка тривала десять років – насправді довше, ніж усі ті разом узяті війни, що їх Муссоліні нав’язав Італії. Тоді якось уночі, невдовзі після того, як союзники звільнили Сицилію й встановили демократичний режим, сусіда знайшли мертвим – майже розірваним навпіл пострілом лупари, такої популярної на Сицилії в подібних справах. Підозра негайно впала на Паперу, але за ніч до того він дуже зручно дозволив себе заарештувати в сутичці з карабінерами й ніч убивства затишно провів у камері в’язниці в бараках Беллампо. Подейкували, що то була перша ознака того, що мафія повертається, що Папера, який через шлюб породичався з Ґвідо Кінтаною, залучив «друзів друзів» до розв’язання суперечки.
Поки Папера вів мулицю до платформи, навколо юрмилися діти, яких доводилося відганяти незлою лайкою та помахами батога. Діти легко виверталися з-під нього, бо ж власник мулиці клацав у них над головами, добродушно всміхаючись.
Відчувши запах самиці, білопикий віслюк натягнув мотузку, що тримала його на платформі. Турі й Аспану підняли його під вигуки малих. Папера тим часом, маневруючи, підводив мулицю задом до краю платформи.
Саме тоді зі своєї крамниці вийшов Фрізелла, перукар, щоб долучитися до веселощів. За ним, потираючи гладеньке червоне обличчя, ішов маресьяло5, серйозний і пихатий. Він єдиний у Монтелепре ходив голитися щодня. Навіть стоячи на платформі, Ґільяно відчував запах одеколону, яким його полив перукар.
Марешалло Роккофіно окинув професійним оком юрбу, що зібралася на площі. Як командир місцевого загону національної поліції, що складався з дванадцяти чоловіків, він відповідав за порядок у місті. Феста завжди була неспокійним часом, і він уже призначив патрулювання на площі, утім перша четвірка патрульних іще не прийшла. Поліцай спостерігав за міським благодійником Паперою та його мулицею. Він був упевнений у тому, що Папера замовив убивство свого сусіда. Ці сицилійські дикуни прагнули якнайшвидше скористатися своїми священними свободами. Марешалло похмуро подумав, що вони ще сумуватимуть за Муссоліні. Коли порівняти з «друзями друзів», то диктатора згадуватимуть як другого доброго Франциска Ассізького.
Перукар Фрізелла був місцевим блазнем. Ті, хто не міг знайти собі роботи, збиралися в перукарні, щоб послухати його жарти та останні плітки. Він був один із тих перукарів, хто себе обслуговує краще за клієнтів. Його вуса були вишукано підстрижені, волосся напомажене й зачесане, але з лиця він скидався на клоуна з лялькової вистави. Ніс картоплиною, широкий рот, що розтулявся, немов ворота, і нижня щелепа без підборіддя.
– Турі! – гукнув він. – Веди своїх звірів у мою перукарню, я їх напарфумлю. Твій віслюк думатиме, що кохається з герцогинею!
Турі не звертав на нього уваги. Фрізелла колись підстригав його в дитинстві, так погано, що довелося матері перебрати це на себе. Але його батько досі ходив до Фрізелли, щоб попліткувати й порозповідати свої
Старшина (