Круговерть. О. Генри
читав мені. А мені дуже подобаються греки. Ти якраз зупинився в цьому місці. Прекрасний день на вулиці, сину. Піди відпочинь від роботи. Я звик до свого крісла біля вікна та своєї люльки.
– Пел… Пелопоннес – ось місце, де ми зупинилися, а не гіпопотамус, – здогадався Денні. – Війна почалася саме там. Вона тривала тридцять років. Під заголовком написано, що чолов’яга на ім’я Філіп Македонський, 338 року до Р. Х., став босом Греції, отримавши перемогу в битві під Хер… Херонеєю. Я зараз про це прочитаю.
З рукою, прикладеною до вуха, захоплений Пелопоннеською війною, старий Мак-Крі добру годину уважно слухав.
Потім він піднявся і намацав шлях до дверей кухні. Пані Мак-Крі нарізала там холодне м’ясо. Вона зиркнула на чоловіка. Сльози текли з очей старого Мак-Крі.
– Чуєш, як наш хлопчик мені читає? – сказав він. – Немає нічого кращого на світі. Мої два ока знову повернулися до мене.
Після вечері він повідомив Денні:
– Який щасливий день цей Великдень. А тепер ти підеш до Кеті на здибанку? От і добре.
– Хто платить орендну плату та купує їжу, яку їдять у цій оселі? – сердито повторив Денні. – То я не маю права залишатися в ній? Після вечері почитаю ще Коринфську битву 146 року до Р. Х., коли Греція, подейкують, стала нев… невід’ємною частиною Римської імперії. Чи я ніхто в цьому обійсті?
П’яте колесо до воза
Ряди в черзі на безплатне ліжко тіснилися, бо було холодно. Вони були продуктом життєвої річки, що запрудила дельту на розі П’ятої авеню та Бродвею. Люди в черзі тупцювали своїми замерзлими ногами, витріщалися на порожні лавки на площі Медісон, звідки їх прогнав морозець, і теревенили між собою цілою мішанкою мов. Хмарочос «Праска», із його безбожною архітектурою, що ховалася в хмарах, нависав над ними з протилежного боку запруди, і його цілком можна було б визнати новою Вавилонською вежею, звідки цих ледачих поліглотів закликав крилатий гонець Господа.
Проповідник, котрий стояв на сосновій тарі, був на голову вищим, ніж його паства, повчав свою непостійну та мінливу аудиторію, яку йому прислав північний вітер. Це був ринок рабів. За п’ятнадцять центів там купували людину, передавали її Морфею, і янгол записував цей вчинок у перелік добрих справ.
Проповідник був надзвичайно серйозний і неспокійний. Він пройшовся списком речей, які можна зробити для свого ближнього, і зобов’язався вкласти до ліжка всіх, хто звернеться за нічлігом у середу та неділю. Решта п’ять ночей залишилася для інших філантропів; і якби вони також належно виконували свій обов’язок, то це грішне місто могло б перетворитися на величезну ідилічну спальню, в якій усі могли б цілими щасливими годинами хропіти там, забувши про проблеми, орендну плату та бісів бізнес.
Восьма година лише минула, а ґаволови вже скупчилися маленькою темною масою в тіні пам’ятника генералу Ворту[33]*. Час від часу, сором’язливо, показово, безтурботно й дуже сумлінно, хтось робив крок уперед і подавав проповіднику дрібні банкноти або срібло.
Після цього його
Вільям Дженкінс Ворт (1794–1849) – генерал Сполучених Штатів, котрий брав участь у війні 1812 року, Другій війні зі семінолами та мексикансько-американській війні.