Круговерть. О. Генри
бачив на сцені або про яку читав у казках.
Стіни прикрашали чудові багряні шпалери, вишиті фантастичними золотими візерунками. У задньому кінці покою висіла щільна фіранка з тьмяного золота, пересипана срібними півмісяцями та зірками. Меблі були дорогі, виконані у вибагливому стилі. Ноги колишнього кучера пірнули в килими, такі ворсисті та глибокі, неначе снігові замети. Тут були три чи чотири стійки чи столи незвичної форми, вкриті чорними оксамитовими покривалами.
Томас Мак-Квейд розглядав багатство цих апартаментів лише одним оком. Іншим він шукав свого показного провідника й виявив, що той кудись зник.
– Отакої! – пробурмотів Томас, – це наче якась оселя примар. Не здивуюся, якщо це одна з тих пригод «Моравських братів»[35], про які я колись читав. Цікаво, а що ж сталося з чоловіком у шубі.
Раптом опудало сови, що мостилося на сідалі з чорного дерева біля освітленої кулі, повільно підняло крила, і з його очей блиснуло електричне сяйво.
З переляку Томас вилаявся, схопив бронзову статуетку Геби зі шафи поруч і швиргонув її з усією силою в цю страшну та гидку птаху. Пугач і його сідало впали й розлетілися в різні боки. Цієї ж миті почулося клацання, і кімнату затопило світло з десятка матових куль вздовж стін і стелі. Золоті фіранки розсунулися і зійшлися, і до покою увійшов таємничий автомобіліст. Він був високим, одягнений у вечірній гарнітур, ідеально й зі смаком пошитий. Він носив золотисто-коричневу блискучу борідку в стилі ван Дейка, достатньо довге та хвилясте волосся, плавно розділене навпіл, і мав великі гіпнотичні, по-східному розкосі очі, що надавали йому вражаючого та приголомшливого вигляду. Якщо ви зможете уявити якогось великого російського князя в тронній залі індуського раджі, котрий наближається, щоб привітати гостя-імператора, то приблизно уявите собі його манери. Але Томас Мак-Квейд був занадто близький до того, щоб зомліти, щоб таке собі уявляти. Коли він лупав очима на господаря в шовковому, вишуканому й трохи лячному халаті, то невиразно думав про стоматологів.
– Розумієте, доку, – сказав він обурено, – та гаряча пташка, яку ви тримаєте на гілці. Сподіваюся, що я нічого не зламав. Але я майже очманів, коли вона заліпила мені своїми ліхтарями, і я жбурнув у сову тією маленькою металевою дівчинкою, що стояла в креденсі.
– Це просто механічна іграшка, – махнув рукою джентльмен. – Хочу попросити вас сісти й поясню, навіщо я привів вас до свого обійстя. Можливо, ви не зрозумієте й вам не сподобається психологічний примус, який змусив мене зробити це. Тому я відразу ж перейду до суті, пославшись на те, що ви знаєте родину ван Смуйта з північної Вашинґтон-сквер.
– А що, у нього срібло вкрали? – перепитав Томас саркастично. – Коштовності зникли? Звісно, я їх знаю. Чи, може, кудись поділася парасолька однієї зі старих леді? Ну, я їх знаю. І що далі?
Великий князь м’яко потер білі рученьки.
– Чудово! – буркнув він. – Дивовижно! Чи я змушений особисто повірити в халдейський гороскоп? Дозвольте вас запевнити, – правив він далі, – що боятися немає
«Моравські брати» – релігійна секта в Чехії, що виникла в середині XV ст.