Круговерть. О. Генри
що складалася лише з віскі, крекерів, ковбаси та солоних огірків, часто справляє психо-зоологічний ефект. Тому тепер відчайдушний, змерзлий, розгніваний, оточений примарами, він мав велику потребу в людській симпатії та спілкуванні.
У черзі поруч нього стояв ще один молодик, приблизно такого самого віку, у пошарпаній, але акуратній одежі.
– Який твій діагноз, Фредді? – поцікавився Томас із фамільярністю приреченого – Оковита? Це моє. Та ти не схожий на жебрака. Як і я. Місяць тому я шмагав спини найкращої упряжки першеронів[34], що будь-коли крокували по П’ятій авеню. А тепер поглянь на мене! Скажи, як ти опинився на цій біржі снів?
Іншому молодику, здавалося, сподобалося патякання безжурного колишнього кучера.
– Ні, – заперечив він, – моя проблема не пов’язана з алкоголем, якщо не вважати гостину Купідона занадто міцною. Я нерозумно одружився, як вважають мої невблаганні родичі. Я вже рік без роботи, бо не знаю, як це – працювати, лежав у Бельвю й інших шпиталях місяцями, моя дружина та дитина були змушені повернутися до її мами, а вчора мене витурили з лікарні. А у мене ні цента в кишені. Ось така моя сумна розповідь.
– Кепські справи, – кивнув Томас. – Сам чоловік ще якось може собі дати раду. Але ненавиджу бачити, як мучаться жінки та діти.
Якраз тоді по П’ятій авеню прогудів автомобіль – такий розкішний, такий червоний, такий потужний і так вправно порушував обмеження швидкості, що це привернуло увагу навіть найбільш понурих безхатьків. На лівому боці в нього висла додаткова шина.
Коли автомобіль опинився навпроти компанії нещасливців, кріплення цієї шини ослабло. Вона впала на асфальт, відскочила й швидко покотилася за автомобілем, що мчав на швидкості.
Томас Мак-Квейд, відчувши слушну нагоду, кинувся зі свого місця серед овець проповідника. За тридцять секунд він упіймав шину, закинув її через плече й спритно помчав за машиною. Обабіч проспекту люди лементували, свистіли й махали ціпками, щоб привернути увагу пасажирів червоного автомобіля до заповзятливого Томаса, котрий набігав зі загубленою шиною.
Один долар, за підрахунками Томаса, був найменшою винагородою, яку такий заможний автомобіліст міг би запропонувати за надану ним послугу, щоб зберегти власну гідність.
Через два квартали автомобіль зупинився. У ньому сидів миршавий, чорний, обмотаний шаликом водій, а на задньому сидінні розвалився імпозантний джентльмен, котрий носив дорогу шубу з тюленячої шкіри та підбитого шовком капелюха.
Томас показав знайдену шину, демонструючи свої найкращі манери колишнього кучера, і зиркнув своїми почервонілими очима, які мали на меті нагадати про срібну монетку або дві, або й банкноти більших номіналів.
Але його погляд витлумачили хибно. Джентльмен у шубі з тюленячої шкіри шину взяв, запхав у салон автомашини, пильно поглянув на колишнього кучера та пробурмотів собі під ніс якісь нерозбірливі слова.
– Дивно…
Першерон – порода коней, призначена для робіт, що вимагають особливої сили та витривалості, які також застосовують для кінних прогулянок через особливу м’яку ходу.