Три товариші. Чорний обеліск. Эрих Мария Ремарк
сказав Кестер. – Оце і є романтика сьогоднішнього дня.
– Чухрай до своєї колонки, Юпе, клятий сину двадцятого століття!
Ленц із досадою подався до нашої халабуди додати в оголошення більше технічних даних, зберігши, проте, його поетичний стиль.
Кількома хвилинами пізніше до нас несподівано прийшов старший інспектор Барзіг. Ми зустріли його як тільки могли шанобливо. Він був інженером-експертом страхової автомобільної компанії «Фенікс», поважною персоною, від якої залежали замовлення на ремонт машин. Стосунки в нас із ним були найкращі. Як інженер-експерт він був справжній диявол, нікому не давав спуску, але через своє захоплення метеликами – м’який, як віск… Він мав багатющу колекцію, і ми подарували йому якось великого нічного метелика, що залетів до нас у майстерню. Барзіг аж зблід і споважнів, коли ми дали йому ту дивовижу. То була так звана мертва голова – вельми рідкісний метелик, якого саме бракувало в його колекції. Він ніколи не забував цього епізоду й відтоді добував нам замовлення на ремонт, де тільки було можна. А ми ловили для нього кожну комаху, яка траплялася нам під руку.
– Чарочку вермуту, пане Барзіг? – запитав Ленц, до якого знов повернувся добрий гумор.
– До вечора я ніякого алкоголю не п’ю – це моє тверде правило, – відповів Барзіг.
– Правила інколи треба порушувати, бо яка тоді з них радість, – заперечив Готфрід і налив вина. – Випиймо за майбутнє бражника бузкового, павиного ока й перламутрівки.
Барзіг якусь мить вагався.
– Ви так умієте підійти до мене, що ніяк відмовитись, – сказав він і взяв чарку. – Але тоді давайте вип’ємо й за волове око! – Він зніяковіло усміхнувся, ніби сказав щось двозначне про жінок. – Я, бачте, відкрив новий тип… Зі щетинистими вусиками.
– Ого! – сказав Ленц. – Честь вам і слава! Отже, ви один із першовідкривачів у цій галузі, і ваше ім’я буде вписане в аннали природничих наук!
Ми випили ще по чарці за щетинисті вусики. Барзіг витер губи.
– А я до вас із гарною новиною: можете забрати «форд». Дирекція погодилась доручити ремонт вам.
– Чудово! – сказав Кестер. – Нам ця робота дуже до речі. А як із нашим кошторисом?
– Його схвалено.
– Без відрахувань?
Барзіг примружив одне око.
– Спершу пани опиралися, та врешті-решт…
– Повну чарку за страхову компанію «Фенікс»! – сказав Ленц і налив усім знову.
Барзіг підвівся та став прощатися.
– А жінка, що сиділа у «форді», – сказав він, виходячи, – таки померла кілька днів тому. А мала тільки порізи. Мабуть, забагато крові втратила.
– А скільки їй було років? – запитав Кестер.
– Тридцять чотири, – відповів Барзіг. – Вагітність на четвертому місяці. Застрахована на двадцять тисяч марок.
Ми відразу ж поїхали, щоб забрати машину в її власника – якогось пекаря. Він уночі їхав напідпитку й з розгону ввігнався в мур. Дружина його дістала поранення, а його хоч би тобі дряпонуло.
Він прийшов