І будуть люди. Анатолій Дімаров
дивилася йому вслід. Коли б вона була досвідченіша, то зрозуміла б, що й жорстокі фрази оті, й перебільшена холодність, і оця втеча його – все це несправжнє, що досить їй наздогнати його, торкнутися його плеча, заглянути йому в очі, як з нього відразу ж осиплеться ота показна гордість і перед нею стане знайомий, ласкавий, уважний, закоханий в неї Олег.
Усе це зробила б Таня, якби була трохи досвідченішою. А так стояла й дивилася йому вслід і знову куталася в неіснуючу мамину хустку, холонучи душею і серцем.
Через день відбулися заручини.
Приїхав Оксен – навіз подарунків. З повного воза зносили сало, ковбаси, яйця й курей, кілька лантухів крупчатки ще торішнього помолу перекочували в комору. Він сам носив ті багатопудові мішки, хизуючись силою, краєчком ока поглядаючи, чи не виглядає з вікна його майбутня дружина.
Але Таня не тулилася до вікна. Зачинилась у свою кімнату, на всі запросини відповідала одне й те ж: хай її зараз не чіпають, хай дозволять востаннє попрощатися зі своїм дитинством, з дотеперішнім безжурним життям.
– Таж ніхто ще тебе не забирає! – казали їй. – Сьогодні ж тільки заручини.
Таня лишилася непохитною. Знала, що завтра відчуватиме себе по-іншому. Іншими очима дивитиметься на світ, інші думки снуватимуться їй в голові. Завтра вона буде вже відданою, сьогодні ж іще належить сама собі.
Сиділа і все ще надіялась, що Олег передумає, ось-ось постукає у вікно – викличе її надвір. А вікно все темнішало й темнішало, воно наче сліпло, і разом згасала Танина віра в те, шо звідтіля прийде до неї порятунок.
Її покликали ввечері, коли невиразні тіні заворушилися по закутках, поповзли по стінах, підіймаючись усе вище і вище. На строгі лики святих спливало тихе лампадне світло, тато лежав упокоєний та урочистий, як воскреслий Бог, навіть груди його не піднімалися так напружено й часто, а біля ліжка стояв Оксен і дивився прямо на неї.
Кров відлила Тані від обличчя, похололи руки й ноги, і вже не вона – хтось чужий наче вві сні підійшов повільно до тата, покірно схиляючи голову, дозволив укласти неживу свою руку в чужу, шорстку і широку, долоню. Таня непорушно стояла й дивилася на тата, який все намагався узяти й ніяк не міг утримати в ослаблих руках таку важку для нього ікону.
Хутір Іваськи, що в нього збирався Оксен Івасюта привести Тетяну Світличну, губився серед широких степів Полтавщини, оточений високими яворами та гостроверхими тополями – зеленим, шелестким живоплотом.
Тут було все, щоб зробити людину багатою: широкі лани і вузенькі дороги, щоб, не дай боже, не топталася даремно земля, заливні луки вздовж невеликої річки, порослі щедро травою, городи і сад з новими дадановськими вуликами попід деревами. Пильне хазяйське око, яке ніщо не пропустить, тверда хазяйська рука, що всьому дасть лад; коні й корови, свині та вівці, кури й гуси – все те росло, дихало, жило, їло, плодилося, обростало салом і вовною, несло яйця, доїлося, вкривалося потом, впряжене в плуги чи вози, щоб перетворитися потім у цупкі папірці, у срібні кружальця – лягти на темне