Червоне і чорне. Стендаль (Мари-Анри Бейль)
благальний тон цієї гарної дами вплинув на Жульєна так, що він раптом забув усі наміри підтримувати свою репутацію латиніста. Обличчя пані де Реналь було зовсім близько, він відчував пахощі літнього жіночого одягу, – а це було щось таке дивне для бідного селянина, що Жульєн аж почервонів і, зітхнувши, ледве чутно пролепетав:
– Не бійтесь, пані, я слухатимусь вас у всьому. Тільки тепер, коли її побоювання за дітей остаточно розвіялись, пані де Реналь з подивом помітила, що Жульєн надзвичайно вродливий. Його тонкі, майже жіночі риси і зніяковілий вигляд не здавалися смішними жінці, що й сама була дуже несмілива. Мужній вигляд, що його вважають неодмінною якістю чоловічої вроди, злякав би її.
– Скільки вам років, пане? – спитала вона Жульєна.
– Скоро буде дев'ятнадцять.
– Моєму старшому – одинадцять, – провадила пані де Реналь, зовсім заспокоївшись, – він буде вам майже товаришем, ви завжди зможете його умовити. Якось батько хотів його побити, хлопчик цілий тиждень був хворий, хоч його тільки злегка ляснули.
«А я? Яка різниця! – подумав Жульєн. – Ще вчора мене побив батько. Які щасливі ці багатії!»
Пані де Реналь уже старалася вгадати найтонші відтінки того, що відбувалося в душі юнака. Їй здалося, що вираз смутку, який промайнув на Жульєновім обличчі, викликаний несміливістю, і їй схотілось підбадьорити його.
– Як ваше ім'я, пане? – спитала вона таким привітним і ласкавим тоном, що Жульєн, сам того не усвідомлюючи, мимоволі пройнявся її чарами.
– Мене звуть Жульєн Сорель, пані; я боюсь, бо вперше в житті входжу в чужий дім; мені дуже потрібне ваше заступництво і ще – щоб ви багато чого прощали мені на початку. Я ніколи не ходив у школу, – я був занадто бідний. Я ні з ким не розмовляв, крім мого родича, полкового лікаря, кавалера ордена Почесного легіону, і кюре пана Шелана. Він може розповісти вам усе про мене. Брати мене завжди били; не вірте їм, якщо вони гудитимуть мене; даруйте мені, пані, якщо коли-небудь я ненавмисно зроблю щось не так.
Жульєн помалу опановував себе, виголошуючи довгу промову: він розглядав пані де Реналь. Так діє довершена грація, коли вона природна, і особливо коли людина, наділена нею, не підозріває про свою чарівність. Жульєн, який вважав себе знавцем жіночої вроди, тої хвилини поклявся б, що їй не більше двадцяти років. Йому раптом спало на думку поцілувати їй руку. Він відразу ж злякався такої зухвалої думки, але тут же вирішив: «Це буде боягузтво з мого боку, коди я не зроблю того, що мені може бути корисним, що зменшує зневагу, яку ця вродлива дама, мабуть, відчуває до бідного ремісника, тільки що відірваного від лісопилки». Можливо, що Жульєн зробився таким хоробрим, згадавши вираз «гарний хлопець», який він чув уже півроку щонеділі на гулянках від молодих дівчат. Тим часом, поки він переживав цю внутрішню боротьбу, пані де Реналь намагалась йому пояснити, як саме слід поводитися з дітьми. Зусилля, що він над собою робив, знову змусило його збліднути; він сказав якимсь неприродним тоном:
– Присягаюсь перед Богом,