Сповідь з того світу. Ярослав Яріш

Сповідь з того світу - Ярослав Яріш


Скачать книгу
хоч якось захистити.

      – Ну що? Руки-ноги цілі? – спитав Нед, нависнувши над своїми жертвами чорною хмарою. Кинув хустинку. – Повитирайтеся!

      Марія взяла, почала обережно витирати обличчя свого чоловіка. Він терпів, та раптом забрав хустинку і викинув геть.

      – Ну, якщо ви вже переключилися на прийом, то я вам поясню, що маєте робити. По-перше, віддай мені майданівську бухгалтерію.

      Іван мовчав. Він одразу зрозумів, хто такі ці люди. Марія ж заговорила перша:

      – Ми віддамо. Тільки не бийте.

      – Молодець, дівчинко. Будеш чемною – підеш звідси на своїх двох. Разом підете. А тепер давай.

      – Вони в машині…

      – Не треба, Маріє… – спробував зупинити Іван.

      – Чекай, Іване, не сперечайся зі мною. Ти ж бачиш, що то за люди, вони вб’ють нас. Прошу тебе, подумай про сина!

      Він мовчав, терпів.

      – Лихо, – скомандував Нед, – піди з нею і принеси.

      – Я піду, – визвався Біда і, не чекаючи згоди шефа, підвів Марію за лікоть і поволік у бік машини, так що невдовзі вони зникли з очей.

      Запала мовчанка. Нед витягнув з кишені пачку «Мальборо», дістав сигарету, прикурив, видихнув дим, а тоді поглянув услід Марії. Посміхнувся. Заговорив наче б до Лиха:

      – Даремно ми Біду послали, брате: зараз застрягнуть там на годину. Довбаний бабій: тут роботи хєрова туча, а йому самі блядки в голові.

      Вишкірився і Лихо, підводячи Івана на коліна й приставляючи йому пістолета до скроні:

      – Такого придурка, як Біда, всі тьолки хочуть, жодна йому ще не відмовила. Він їх десь поза штуку перетарабанив, зуб даю! Коли разом зону топтали – то кожного тижня до нього свіжа на свіданку приходила, передачки приносили, сучки тупорилі.

      При цих словах Іван зайорзав. Бандити перезирнулися.

      – Шо, Ваня, очко заграло? А, думаєш, твоя жінка не така? Та всі вони однакові: тільки ідіоти вірять жінці! Запомні, Ваня, курку треба топтати по два, три рази на день! А ше їм треба золото купувати, шуби, по курортах возити… А ти що? Якісь фонди, замки… хєрня різна у тебе в голові, Іване! Лох лохом. Таких, як ти, жінки не люблять, бо ви тупорилі жлоби, пойняв?! Кожна баба мужика хоче, розумієш? А ти хто? Помпка від ровера!

      Після цієї тиради Неда бандюги заржали.

      – Кажи, чого вам треба, – здавлюючи лють у голосі, сказав Іван.

      – О, клієнт дозрів, – бандюга знову затягнувся димом, видихнув. Тоді з-за пазухи дістав файлик з якимись паперами. – Підпиши документи – і можеш бути вільним.

      – Що за документи?

      – Передаш нам свій фонд і ляжеш під нашу фірму!

      Іван посміхнувся гірко.

      – Я ціле життя над тим працював, збирав усе по дрібочках. А тепер – переписати?

      – Ну, вирішуй сам. У тебе є вибір, є дві дороги. Підеш праворуч – лишишся без жінки. І друзів у тебе нема: вони тебе здали, як склотару. Навіть розказали, що син у тебе є – Івасик, що він зараз у бабусі Марусі. Сина, до речі, ти також можеш втратити: стави, дорога, рейки… Мало де хлопчина надумає залізти… Зате у тебе лишиться твій Фонд. Ненадовго:


Скачать книгу