Їжа. Італійське щастя. Олена Костюкович
Це сир «Bel Paese» («Прекрасна країна»). Він був створений 1906 року підприємцем Еджідіо Ґальбані з бургу Мельцо, розташованого між Міланом і Бергамо. Ґальбані, надихнувшись успіхом французьких сирів, замислив запропонувати міжнародному ринку сорт сиру з менш вираженим смаком і менш нав’язливим запахом, ніж у традиційних італійських сирів. Була проведена одна з найбільш ранніх маркетингових кампаній в історії італійської харчової промисловості, продумано ім’я нової марки. Торговельне найменування, яке Ґальбані дав своєму «брендовому» продукту, повторювало назву книжки абата Антоніо Стоппані «Il bel Paese», що вийшла 1875 року і зажила чималого успіху серед міланської буржуазії. Свого часу книжка Антоніо Стоппані стала однією з перших спроб географічного та геологічного опису об’єднаної країни з актуальною ідейною метою – вироблення спільної італійської самосвідомості.[42] А сир «Бельпаезе» став однією з перших спроб просування марки через ідейний імідж. Побутова культура Італії не схвалює такої безцеремонності в підході до святого – до їжі. Сир «Бельпаезе» ще й до сьогодні викликає у італійських споживачів інстинктивну недовіру: ходять необґрунтовані чутки про те, буцім його виплавляють зі шкуринок і обрізків, і часто можна почути, нібито «смак “Бельпаезе” взагалі ні на що не схожий».
Верховенство Мілана над навколишньою територією, зокрема, стало можливим завдяки безперебійності водопостачання цього великого міста. Це може видатись дивним: адже в околицях Мілана, як показує географічна мапа, немає великої річки. Так, але поблизу Мілана розташовані колосальні водні ресурси – льодовики Альп! Стікаючи з альпійських вершин у підземні печери, вода розтоплених гірських снігів заповнює великі нагромаджувачі в земній товщі. Чимало таких невідомих світу водосховищ є також під Міланом.
Як показують історичні путівники і назви вулиць (абсолютно сухопутні Озерна вулиця і Озерний провулок – via е vicolo del Laghetto), з часів Леонардо да Вінчі (одного з проектувальників міста) і до часів Муссоліні, Мілан міг пишатися надзвичайно зручним кільцем каналів, з’єднаних з річками Тічино і По.
Стендаль був у захваті від того, як розумно налагоджено гідрокомунікації у самому Мілані, а також у його передмістях:
«Під кожною вулицею… підземні канави. Через кожні сто кроків лежить камінь з просвердленими отворами для стоку в канаву тієї води, що потрапляє на бруківку. Ось чому вулиці Мілана – найзручніші в світі і на них зовсім не буває бруду. У цій країні вже давно піклуються про те, що корисно простим громадянам. У 1179 році міланці почали рити судохідний канал, який через Тічино і Адду з’єднав їх місто з озерами Маджоре і Комо. Канал цей проходить через місто, як у Парижі бульвар від площі Бастилії до церкви Св. Магдалини. У 1179 році ми, французи, перебували у кріпосному стані, а пани наші йшли з королем Людовіком Молодим у Хрестовий похід. Мілан натомість був республікою, де кожен боровся, бо хотів цього і прагнув отримати те, чого бажав. Ось чому ще й у 1816 році вулиці наші такі ворожі до пішоходів. Але, тсс! Що скаже національна гордість?»[43]
Подібно
Вираз «Il bel Paese», що тепер зробився звичною перифразою для Італії, вперше вжив Данте Аліг’єрі: «del bel paese là dove ’l sì suona» («привабливого краю, де лунає si!»), Inferno, XXXIII, 80; тут «bel Paese» застосовано до ареалу поширення італійської мови, тобто «мови sì!». Франческо Петрарка використав вираз «bel Paese» до Італії як географічного ареалу, обмеженого Апеннінами, Альпами і морем: «il bel paese // Ch’Appennin parte e ’l mar circonda e l’Alpe» (Canzoniere, CXLVI). А у книжці Антоніо Стоппані цей описовий вираз був уперше запропонований як гасло. Цей рекламний слоґан у XX столітті зробився загальновживаною формулою.
За: Стендаль.