Чумацький шлях (збірник). Володимир Малик
так старанно день у день виконує наймит?
А коли Параска покликала снідати і поставила посеред столу велику череп’яну миску з кулешем, а Хуржик, недбало перехрестившись, перший запустив у неї свою ложку, Івась зрозумів, що за ніч все чомусь перемінилося.
Їли всі мовчки. Про вчорашнє – ні слова. Тільки після сніданку Хуржик підвів на Івася очі.
– Ти ось що. Повитягаєш з возівні вози та мажі і передивишся ретельно. Де щось не так, полагодиш, підрихтуєш. Бо скоро ж – у Крим, по сіль! Особливо вісі та ярма щоб були справні! Та й усе щоб було справне – і колеса, і халабуди на вози, щоб дощі солі не розмочили, і казан – кашу варити. Все, все!
Івась дивувався. Ніби хто підмінив Хуржика. Ніби забув про вчорашню сварку. Яка тому причина?
Відповіді він не знаходив, а тому буркнув:
– Гаразд, усе зроблю. Не вперше, – і запитально глянув на Катрю, що сиділа навпроти.
Дівчина нерозуміюче здвигнула плечима. Видно, вона теж була вражена поведінкою Хуржика. Ждала вранці грози, а виявилося – її пронесло. Або, як кажуть, з великої хмари випав малий дощ.
Зустрівшись після сніданку на подвір’ї, на ходу перемовились.
– Що це сталося за ніч з Хуржиком? – спитав Івась.
– Не знаю, – відповіла Катря. – Чи п’яний був та проспався, чи надумав щось та прикидається невинним ягнятком… Не знаю.
– Ну, що ж, поживемо – побачимо, – філософськи завершив парубок.
4
Тим часом у сім’ї Хуржиків ця історія мала своє продовження.
Зразу по сніданкові Василь зайшов до матері. Вона лежала на високих подушках – стогнала. На її блідих, аж воскових, щоках цвів хворобливий червінь-рум’янець.
Синове серце стиснулося від болю.
– Мамусю, як тобі? – кинувся він до ліжка, опустився на коліна і поцілував її холодні руки. – Ти снідала?
Вона погладила його по вихрастій чорній голові, як колись малого.
– Снідала, Василечку, снідала, – прошепотіла кволо, – Скільки мені треба! Спасибі Парасці – я доглянута… А ти чого прийшов? Кажи! Бачу – щось непокоїть тебе. По очах, по виду твоєму бачу. Ну?
Василь справді за минулу ніч змарнів, бо не спав ні хвилини. Розмова з Катрею на базарі дошкульно вразила його, а ще більше вразило несподіване відкриття, що батько спалахнув і розгнівався на Катрю та на Івася неспроста: кохає він дівчину! Кохає і має якусь надію на взаємність!
Цей здогад так вразив його, що він ще увечері ледве утримався, щоб не зайти до матері і повідати їй про свої тривоги. Утримала лиш думка, що все це так її схвилює, як і його, або й більше, і вона також не спатиме всю ніч.
– Матусю, я хочу женитися, – випалив він, зашарівшись та опустивши очі додолу. – Прийшов порадитися з тобою.
Мати полегшено зітхнула.
– Ху! А я думала, у тебе якась біда. А це ж радість! Бог на поміч, сину!
Василь сів на ліжко, безнадійно махнув рукою.
– Е-е! Яка там радість!
– Що ж так?
– Немає взаємності.
– Хто