Сині етюди. Хвильовий Микола
i з жагою промовила…
…Те, що вона промовила, здавила тиша.
…I тиша запахла сосною.
Марiя подивилась на чорне обличчя й зрозумiла.
Пiдiйшла до свiчки, погасила її й вийшла на повiтря. Побрела по станицi, в степ на схiд.
Скоро заметушилось повiтря, з моря джигiтували солонi вiтри.
В синiй ночi не було видно, як летiли гори.
Тiльки сивий Ельбрус велетнем маячiв праворуч.
Марiя йшла на схiд.
Кавказ мовчав у гiрськiй задумi.
На далекiй цегельнi скликали нiчну змiну:
– Гу-у!
ЧУМАКIВСЬКА КОМУНА
I
Повiтове мiсто, де пахне Гоголем, у перелiг перекинулось.
Осiло.
Коли летять буйнi, арештантськi весни, повiтове мiсто живе нутром: не вилазить з будинкiв, плодить дiти, ходить до церкви, а ввечерi п’є чай з блискучого самовара.
Увечерi в тихому затишку мiщанського добробуту шипить самовар:
– Ш-ш!
I зимою: – Ш-ш!
I лiтом: – Ш-ш!
I восени: – Ш-ш!
Це тиха надмрiйна пiсня обивательського щастя. А апогей його – канарейка в клiтцi.
…Над повiтовим мiстом промчалась революцiя. Зламала декiлька вiкон, зруйнувала чимало будинкiв, розбила гурт сердець i помчалась далi.
…Все йде, все минає й вiдходить, не вертається, а обиватель знову намагається впiрнути в бакалiйний сон старосвiтського галантерейного життя.
Але сон неспокiйний буде, сон тривожний буде: чує обиватель – блукає мiстом хтось невiдомий, хтось арештантський.
I каже вiн, зiдхаючи:
– Да, шерочко.
…Коли злiзти на гору, там манастир. Покрiвський зветься, а не долiзти до манастиря – Чумакiвська комуна. Таки справжня комуна iменi Василя Чумака.
Мрiйник загинув в iмлисту київську нiч, а маленька комуна й досi живе в повiтовiм мiстi, де пахне Гоголем.
II
Бiля ворiт написано: «В сєм домє прожiваєт дворянiн Гараєм».
…А коли на бруку дiтвора здiймає гамiр, молодий поет Андрiй (Андре) деклямує з Чумака:
Безнадiйно. Є надiя: ось, на цьому бруку.
Переможцi. Пiонери. Тисну вашу руку.
Бiля комуни проходять i тiнi минулого – черницi чорнi (тепер живуть невiдомо де, а в манастирi церква й дитячий будинок).
Недалеко й калюжа, а в калюжi вовтузиться сонце, як порося.
Iнодi сонце заверещить золотом, тодi на мозок спадає гаптований серпанок.
…До Андрiя пiдходить Варвара й оповiдає про яму – недалеко яма, куди черницi скидали колись «незаконних» немовлят: опороситься черниця й запричаститься тайни вбивства.
Пiдходить товаришка Валентина – високолоба (чудовий високий лоб… люблю високолобих. М. X.).
Валентина заїкається до Варвари:
– Ви пппрро це вже ка-а-зали.
А Варвара буркотить:
– Ну й казала, i ще скажу. Забула, значить.
Андрiй наставляє вухо й уважно слухає. Варвара починає знову.
Отже, в комунi живуть ще такi особи: I/ Iван Iванов, 2/ Же, З/ Мура (останнi двi – Бобчинський i Добчинський: зрiст), 4/ Йосип Гордiєнко – безпартiйний (i Андрiй безпартiйний). Здається, всi.
Проте забув: коли теплiнь, а в манастирськiм