Історія України. Дитяча енциклопедія. Отсутствует
лісовими угіддями, але землю обробляли вже не спільно, а на окремих ділянках, що надавалися кожній сім’ї. Так родову громаду поступово змінила сусідська громада (община). Від рядових членів племені відокремилася племінна знать – старійшини та вожді. З розпадом спільного господарства роду старійшини почали багатіти. Користуючись своїм керівним становищем в племені, вони брали собі великі ділянки родючої землі, володіли великою кількістю худоби. Залишки врожаю зі своїх ділянок старійшини вимінювали на вироби з міді, золота, срібла. Коли суперечки між племенами переростали у війни, воїни обирали вождя – військового ватажка. Якщо плем’я перемагало, воїни поверталися зі здобиччю. Вожді та старійшини брали собі більшу частину цієї здобичі. Частину полонених (жінок та дітей) стали залишати в живих, щоб використовувати їхню працю в сімейному господарстві. Так у суспільстві з’явилися нерівність та рабство.
Найбільш відомою археологічною культурою (комплексом археологічних пам’яток одного типу) епохи енеоліту на території сучасної України є трипільська культура. Її назва походить від селища Трипілля на Київщині, поряд з яким археолог В. В. Хвойка у 1893 р. виявив перше поселення цієї культури. Прабатьківщиною носіїв трипільської культури були Нижнє Подунав’я та Балкани, але через відсутність пам’яток писемності та даних про їхню мову неможливо точно з’ясувати етнічне походження трипільців. Хоча можна сказати, що вони були представниками середземноморської раси (південного варіанта європеоїдної раси). В IV – першій половині III тисячоліття до н.е. ареал (територія розповсюдження археологічних пам’яток) цієї землеробсько-скотарської культури охоплював не тільки землі сучасних Румунії та Молдови, але ще й Лісостепове Дніпровське Правобережжя й Подністров’я. На пізньому етапі існування трипільська культура поширилася на Волинь і Степове Причорномор’я.
Реконструкція трипільського поселення
Трипільці обробляли землю за допомогою кам’яних і рогових мотик. Археологічні дослідження показують, що вони вирощували пшеницю, ячмінь, просо. Врожай збирали, користуючись серпами з кремінними лезами або ножовидними пластинами. Зберігалося зерно у великих глиняних посудинах і в спеціальних зернових ямах. Розмелювали його на кам’яних зернотерках. Поряд із землеробством у господарстві трипільських племен велику роль відігравало також скотарство. Розводили велику й дрібну рогату худобу і свиней, а пізніше й коней. Важливе значення в господарстві мали також збиральництво, полювання і рибальство. Трипільські племена вели жвавий обмін з населенням Балканського півострова, звідки вони одержували мідні знаряддя праці. Трипільці й самі розумілися на обробці металу. Мідь кували, але могли вже і плавити. Знали витяжку, рубання і пробивання отворів у металевих виробах.
Жили трипільці в наземних будівлях. Свої одно– або двоповерхові будинки вони споруджували з глини на дерев’яному каркасі. Ці житла мали прямокутну в плані форму розміром від 20 до 150 квадратних