Країни світу. Європа. Дитяча енциклопедія. Отсутствует
серед них близько 48,1 % (понад 6,54 млн). Інша частина населення – це росіяни, німці, українці, татари, узбеки, білоруси, уйгури, дунгани, корейці, поляки, чеченці, турки-месхетинці тощо. Втім, офіційна мова в країні одна: казахська. Всі ці народи сповідують різні релігії. Більшість з них є мусульманами-суннітами, православними християнами і баптистами.
У рельєфі Казахстану можна спостерігати і рівнини, і гори. 40 % площі займають пустелі, 23 % – напівпустелі, 20 % – степи, 7 % – лісостепи, 10 % – гори. В деяких місцях низовини лежать на десятки метрів нижче рівня моря, в інших – гори здіймаються на висоту до 7 тис. м. На заході тягнуться простори Прикаспійської та Туранської низин. На півночі скатертиною розстелилася Західносибірська низовина. На сході та південному сході здіймаються снігові вершини Алтаю, Тарбагатаю, Джунгарського Алатау і Тянь-Шаню. А в центрі країни степ та напівпустелю змінюють хвилясті горби, які іноді перериваються невеликими гірськими масивами. Цю територію називають Казахським дрібносопочником[2].
Для Казахстану характерний різко континентальний, а також помірний клімат, на більшості території країни – посушливий. Середні температури січня коливаються від -18 °C на півночі до -3 °C на півдні. Але в деяких районах стовпчики термометрів іноді опускаються до -40–45 °C. У липні на півночі вони досягають + 19 °C, а на півдні +28–30 °C. Втім, тут не рідкість страшенна спека, коли термометри піднімаються до відмітки у +45 °C. Спеку приносять гарячі вітри-суховії, які прилітають із Середньої Азії. Завдяки таким перепадам температур погодні умови в окремих частинах країни дуже відрізняються. Коли на півночі стоять морози і вирують завірюхи, на півдні вже цвітуть фруктові дерева.
Кількість опадів в окремих районах розподіляється дуже нерівномірно. Якщо у пустелях вони ледве досягають 100 мм на рік, у північних степах – 300 мм, то у горах щорічно випадає до 1600 мм. Загалом на території Казахстану кліматичні зони мають характер степу, лісостепу або пустелі і напівпустелі. І тільки у горах ростуть хвойні ліси, а по берегах річок – зарості чагарників, які тут звуться тугаями. Ландшафти, рослинну співдружність цих зон та властивих їм тварин можна зустріти у численних казахських заповідниках. Серед них найцікавішими є Алматинський, Аксу-Джабагли, Барсакельмес, Устюртський та інші. В них можна зустріти рідкісних тепер тварин: гірських баранів архарів (їх вважають предками домашньої вівці), диких коней куланів, котів манулів і навіть гірського барса – ірбіса. У Південному Казахстані ще зустрічається дуже рідкісна тварина джейран з роду газелей, занесена у Міжнародну Червону книгу. Кінчик хвоста в джейранів має чорне за барвлення. Коли налякана тварина біжить, вона здіймає хвіст догори. Тому казахи звуть джейранів «кара-куйрюк», тобто «чорний хвіст». Цікаво, що ця тварина спроможна вгамовувати спрагу не тільки прісною, а й солонуватою водою.
На східному березі Каспійського моря у межах Казахстану лежить півострів Мангишлак, який не має жодного джерела прісної води. Але й тут живуть люди. З 1850 р. у цих місцях у форті Новопетровське
Сопками у Сибіру називають горби та гори з округлою вершиною, а на Камчатці – вулкани.