Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця. Олександр Ільченко
внісши тацю з тернівкою столітньою, стояла тут же, спокійна, величава, але, здавалося, вже ні гич не збентежена після того переполоху.
– Я? Зазіхнув на честь? – преповажно перепитав Михайлик. – Я?.. Та це ж чудово!
І аж просіяв.
– Я це поправлю, – мовив молодик.
– Тобто як? – спантеличено спитав єпископ.
– Полагоджу.
– Не розумію.
– Я оженюся з нею, – намагаючись не дивитись на Ярину, простодушно проголосив Михайлик.
– Ого?! – прохопилась панна Подолянка.
– Бовть, як жаба в болото! – пискнув Хівря.
– Ми оженимось, – поважно потвердила й святоха Явдоха.
– Отак притьмом? – спитав єпископ, тетеріючи з подиву перед нахабним хлопцем.
А всі зареготали.
– Тири-тири, дівонько, я твій жених? – хихотнув Хівря.
– Хоч би в мене спитав, короленку, – глузливо кинула обшарпаному Михайликові пишна панянка Ярина.
– Я ще не встиг, – пояснив хлопець.
– Ми спитаємо, серденько, – заспокоїла й неня. – Як слід по закону!
– Спасибі, ненько, – і панна Ярина ґречно посміхнулась до матері, бо ж була в монастирях хорошенько вихована, і тут же люто визвірилась на Михайлика, аж усім страшно стало, так лихо блиснули її прекрасні очі: – Щастя твоє, що ти з мамою, хлопчику! – і лагідним голоском, кепкуючи, додала: – Дай мамі ручку!
І пішла до дверей ота хутка Яринка, строга, як ялинка, струнка, як хвоїнка, гостра, як тернинка.
А від порога обернулась:
– І щоб на очі мені більше не потрапляв!
– Добре! – скраснівши, мов жарина, покірливо й лагідно, але голосно, з чоловічою впертістю гукнув Михайлик. – Я не сам прийду! – гукнув він їй услід. – Я не сам! Я зашлю старостів!
– Балака, мов колядує, – здивувався владика.
– Здурів! – штурхонула сина Явдоха.
А панна Ярина, люта-прелюта, мимохіть затримавшись біля порога, аж поперхнулась тим сердитим і зневажливим словом, котрим хотіла була дати одкоша молоденькому нахабі, так поперхнулась лихим словом, аж мусила проковтнути його і, не пустивши пари з уст, мов галушкою вдавилась тендітна панночка, мерщій ступила на поріг, тікаючи від незлобивого, але таки досить дошкульного реготу, який так одностайно грянув за її спиною, бо ж на ту мить Михайлик знову вперто повторив:
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.