Невідоме Розстріляне Відродження. Антология
Пісне, до серця прийди із псальмою:
Ридай і радій!
Мрії
Де ви розгублені, мрії улюблені,
Повні солодких надій?
Чи над дорогою, вбиті тривогою,
Тлієте в купах, як гній?
Мовчки вмираючи, тихо зідхаючи,
Бачите пишнії сни?..
Мрії улюблені, нащо ви згублені
Напередодні весни?
Ні, ще зосталися, в віру вкохалися,
Повні найкращих надій…
Голі, грабовані, та не вгамовані —
Рвуться невтримано в бій…
Мрії збентежені, кров’ю змережані,
Серце не руште моє!
Будьте спокійними, ясно-надійними,
Поки дзвін гучно не б’є…
Мрії схвильовані, ненагодовані,
Линьте в зруйнований край,
І над убогою вдарте тривогою,
Викличте в людях одчай!
Мрії укохані, мрії сполохані,
Повні бентежних надій, —
Ось хуртовиною над Україною
Помста задзвонить на бій!
Осінні сонети
ІІ
Високі гори, а на них
Трава шовкова зеленіла,
І в мрійних думоньках своїх
Про день весінній шелестіла…
Ось несподівано мороз
На гори з снігом приблудився
І на траві тій розстелився,
Не бачачи прозорих сльоз…
Так серце радісно замліє,
І восени коханням мріє,
І бачить ясно-мрійні сни.
Та вмить чиїсь холодні очи
Уб’ють серденько серед ночі,
Як сніг траву ту восени.
IV
В долині гір тече ручай,
Бринить, б’ючися об каміння…
І чути хвилі шепотіння,
Яка тече в далекій край.
Та прийдуть холоди осінні.
Без жалю в лід ручай скують
І буде рідко коли чуть
З під льоду хвилі голосіння.
Так серце вліті засміється.
У ньому пісня пронесеться
Про всю красу весняних днів,
А осінь з нічкою сумною
Обгорнуть серденько журбою
І замира веселий спів.
Таємність ночі
Вже пізня ніч… Блідіють зорі,
Літає місяць межи хмар.
Тополі в темному уборі
Стоять, як постаті примар.
Вже пізня ніч… та щось не спиться.
Ворушать голову думки.
Проносять молоді роки
І все, що тільки тепер сниться.
Вже пізня ніч, а сну нема…
Невже ж це знову все вона
Вночі думки мої тривожить?..
Заглянув місяць у вікно
Й, здається, мовить про одно:
Не спи!.. Будь стійким на сторожі!
Я дужий
Я відбивсь від людей, втік за місто й доріжкою
Між ланами самотній подався ген… ген…
Там надхненні пісні я ніжніш кую,
бо там дійсний соняшний день!
Тихо вколо, лише жайвори перелякано
Поринали все глибше в бездонну блакить,
Усміхнулося сонечко маково
і за