Крила Яструба. Д. Норгар
дивлячись чого ти бажаєш. Та насправді отримати такий шанс видається не кожному. Ти ж знаєш. Що на нашому об’єднанні не так вже й багато можливостей влаштуватися на дослідницький корабель.
– Так. – Вікторія це добре знала.
Молодий союз мав дуже мало дозволів від Галактичної Ради.
– Та коли мрія так близько, насправді страшно. Я думаю про своїх рідних, якщо усе вийде, коли я їх побачу…
Верон посміхнувся.
– Так, це проблема, та я не можу нічого підказувати, бо батьки мої залишилися далеко на Туріні, а дітей… ви всі мої діти.
Він обняв її.
– Тож, дитино, не сумуй, і не треба боятися. Рідні тебе зрозуміють.
– Вони хотіли, щоб я повернулися і вийшла заміж за сина Ато Азурі. Чув про такого?
Верон кивнув.
– Як же не чути, Ато Азурі займається різними імплантами і модернізаціями. Я й сам маю декілька синтетичних штук виробництва Азурі Джен.
Він підняв руку і стис кулак демонструючи.
– В мене майже відірвало руку. Нерви і судини довелося замінити на синтетичні.
Вікторія схилила голову.
– Якщо ти його кохаєш і справді, то залишайся, та якщо ні – нічого не повинно ставати на заваді твоїй мрії.
– Так, дякую, – вона підвелася. – Я мабуть піду. Якось одразу стільки роботи звалилося на голову.
– Еге ж, та я думаю ти все зможеш. Змогла ж ти вижити в пустелі десять діб.
Вікторія кивнула і всміхнулась.
– Не нагадуй краще.
Вона обняла вчителя.
– Дякую тобі за підтримку.
– Не треба, дівчинко, я ж люблю тебе, як доньку і завжди готовий допомогти. А щодо роботи, – він махнув рушником, – ти не поспішай, після усіх новин тобі треба розвіятися. Піди прогуляйся, чи може, сьогодні я чув, Варденський театр дає виставу у Золотих Віках. Можу замовити квиток.
– Та ні, дякую, якось не хочеться у театр, знайду Зорана і в кіно сходимо. Хоча Зорана зараз з протестів не витягнеш.
Верон кивнув.
– Так, маячня якась.
– Ну добре, я вже піду. Бувай вчителю.
На вулиці спека стояла неймовірна. Не зважаючи на те, що весна тільки почалася. Повернувшись до себе Вікторія всілася за робочий стіл. Сріблястий міні диск пірнув у пристрій комунікатора, на головізорі з’явилася картинка, і побігли сторінки. А на столі замерехтіли ледь помітні клавіші. Вікторія поклала голову на руку і з байдужістю гортала сторінки з даними, було якось недобре. Спочатку голова пішла обертом від успіху, а тепер усвідомлення усього вантажу відповідальності гнітило. Всі думки кудись зникли. Дівчина натисла кнопку і пристрій згас. Вона впала на ліжко і увімкнула інформаційний екран. Крім передачі про кулінарію і новин про заворушення, не було нічого цікавого. Тож Вікторія вимкнула його і позачиняла вікна. Та сон не йшов. Хотілося чогось незрозумілого. Думки крутися тільки навколо сьогоднішніх подій. І коли вона залишилася на одинці з собою, в душу вповзали сумніви. Вікторія загарчала і підхопилася з ліжка. Вона вигребла з шафи той небагатий гардероб який був, і зітхнула. Бо з речей, які підходили до такої погоди