Мерщій тікай і довго не вертайся. Фред Варґас
порожніми. Можливо, надмірна чутливість, а можливо, просто тупість, Жос так і не збагнув. Очі Дамаса ніколи й ні на чому не затримувалися надовго, навіть коли він розмовляв з вами. Його м’який, таємничий погляд плавав і вислизав, невловимий, як туман.
– Псих якийсь, – відказав Жос. – Не ламай голову.
– А я й не ламаю, – відповів Дамас.
– Скажи, а ти слухав мій прогноз погоди?
– Ага.
– Ти чув, що літо скінчилося? Не боїшся, що можеш випадково застудитися?
Дамас носив короткі шорти й полотняний жилет прямісінько на голе тіло.
– Усе гаразд, – сказав юнак, глянувши на себе. – Мені не холодно.
– І заради чого це ти демонструєш свої м’язи?
Дамас одним духом проковтнув каву.
– Тут же вам не магазин мережива, – відповів він. – А «Рол-Райдер». Я продаю лижі, скейти, ролики, дошки для серфінгу і всюдиходи. Це хороша реклама для крамниці, – додав він, указавши великим пальцем на торс.
– А чому ти заговорив про мереживо? – підозріло запитав Жос.
– Бо Декамбре його продає. А сам він старий і худющий.
– А ти знаєш, де він бере свої серветки?
– Так, у гуртовика з Руана. Він не дурень, цей Декамбре. Він мені надав безкоштовну консультацію.
– Ти сам пішов до нього?
– А що? «Поради з життєвих питань», чи не так написано на табличці? Нема нічого ганебного в обговоренні життєвих питань, Жосе.
– А ще там написано «Сорок франків за півгодини. Кожні п’ятнадцять хвилин тарифікуються з перших секунд». Це надто дорого як для нісенітниць, Дамасе. Та що цей старий знає про життєві питання? Він же навіть ніколи не плавав.
– Це не нісенітниці, Жосе. Хочеш доказ? «Це не для своєї крамниці ти виставляєш своє тіло, Дамасе, а для себе самого, – ось що він казав. – Одягай каптур і повір пораді давнього друга. Ти все одно лишатимешся гарним, але будеш менше схожим на дурня». Що ти на це скажеш, Жосе?
– Варто визнати, що це мудро, – погодився Жос. – То чому ж ти не одягнешся?
– Тому що я роблю те, що мені подобається. От тільки Лізбет боїться, що я застуджуся, та й Марі-Бель також. За п’ять днів я таки наважуся й одягнуся.
– Це добре, – відповів Жос. – Бо з заходу насувається негода.
– А Декамбре?
– Що – Декамбре?
– Він тобі в печінках сидить, так?
– Хвилиночку, Дамасе. Це Декамбре мене на дух не виносить.
– Шкода, – сказав Дамас, прибираючи кухлики. – Бо в нього, здається, звільнилася одна кімната. Ти б міг винайняти її. За два кроки від роботи, в теплі. Прання і їжа щовечора.
– Чорт забирай, – сказав Жос.
– Правильно кажеш. Але ти не можеш орендувати цю хату. Бо він тобі в печінках сидить.
– Ні, – підтвердив Жос. – Не можу найняти її.
– Це по-дурному.
– Дуже по-дурному.
– А ще там Лізбет. А це – неймовірна перевага.
– Величезна перевага.
– Саме