Жахослов (збірник). Отсутствует
в нас тут… гарненькі панночки з Опери…
Дівоча юрба захихикала.
– І… ну, не така вже гарненька пані, пов’язана з Оперою.
Мавпа скочила на стіл і вирвала в неї залишок круасана, розірвавши його своїми крихітними пальцями. Їсти крізь маску вона не могла.
Розлючені, сповнені болю очі витріщалися на неї з-під ґіньйольної маски. Вона пригадала несамовитий погляд справжнього Ґіньйоля.
Горила прошкандибала ближче до столика.
Її рука потяглася до ридикюля. Ні… Це лише той, над ким вона зле пожартувала, бажає відігратися. Це не той випадок, коли можна стріляти. Месьє Келу попереджав її притримати зброю до того часу, коли вона буде справді необхідна.
Вона спробувала всміхнутися тварині, що явно не була схильна виявляти вдячність своїй колишній визволительці. Кейт уявила собі, як Султан покарав мавпу за спробу втечі.
Її обличчя палало. Вона знов розчервонілася.
Дівчата-хористки добродушно хихотіли. З-під лялькового обличчя мавпи чувся зловісний смішок. Її голосом точно керував Султан.
Раптом маленький Ґіньйоль вчепився в її волосся і ривком витягнув її з-за столу.
– Потанцюй зі мною, Мідноголова, потанцюй, – верещав голос.
Оплески. Вона мало не впала, та все ж встояла прямо, попри те, що навчений звір крутив і крутив її навколо себе.
Музика припинилася, але танець тривав. Малий Ґіньйоль передав її в руки Султана, який вчепився в неї своїми могутніми волохатими лапами. Прямо перед її обличчям опинилася маска горили. Ще одна пара очей зиркала на неї. Підведені чорним повіки майже зливалися із чорною маскою – безрадісні й рішучі.
Султан вальсував із нею, відводячи все далі й далі від її столика.
Вона бачила, як офіціант підіймає її на диво важкий ридикюль, бурмочучи:
– Е… мадемуазель, ви забули вашу сумочку…
Ось і маєш зброю.
Вона почала пручатися, але стрибучий здоровило в жорсткому, волохатому смердючому костюмі горили мав міцну хватку і спритні ноги. Він тягнув її геть, через площу Опери. Малий Ґіньйоль упав на всі чотири лапи, і вже швидше як мавпа, аніж як карликовий чоловік, скажено стрибав навколо них.
– Au secours, au secours![144] – верещала маска, імітуючи її власний голос! – що лише викликало новий сміх. – Мене краде це підле створіння! Хто прийде на допомогу бідолашній, беззахисній жінці, викраденій страшним чудовиськом із джунглів?
Відвідувачі кафе аплодували, вочевидь вважаючи це фіналом вистави. Деякі люди кидали монети, що підбирав якийсь здоровань, заразом прихопивши забуту катеринку. Султан прийшов по неї не сам. Але він прийшов по неї.
Тоді вона зрозуміла… Це було викрадення.
Її все кружляли й кружляли, у ритмі вальсу тягнули до чорної карети з відчиненими дверима. Там, де зазвичай красується родинний герб чи офіційний знак, було лише намальоване червоне коло.
– Які гидкі пристрасті це розбещене створіння хоче вдовольнити з моїм безпомічним тілом! Які низькі пожадання воно прагне здійснити!
Вона
Рятуйте, рятуйте! (