Диявол у Білому місті. Ерік Ларсон
у несподіваному для грудневого дня теплі, повз цілі гірські масиви куп вугілля, на яких тануть брудні снігові шапки. Бьорнем боготворив красу, проте жодної краси не бачив ще багато миль – лише вугілля, іржа, дим, нескінченно повторювані, доки потяг не вискочив у прерію, і все, здається, занурилося в тишу та спокій. Зовсім стемніло, але старий сніг створював враження сутінків.
Рішення оргкомітету щодо місця проведення виставки викликало швидку послідовність подій, яка водночас і надихала, і дещо непокоїла: усе раптом стало реальнішим, дійсний масштаб події – ще більш приголомшливим. Оргкомітет одразу дав команду: за двадцять чотири години надати приблизний план виставкової території.[141] Джон Рут під керівництвом Бьорнема й Олмстеда на аркуші бурого паперу в сорок квадратних футів[142] накреслив такий план, який і був піднесений комітетові з уїдливим зауваженням, що архітектори паризького дива могли цілий рік думати, планувати та креслити, щоб зробити те саме. На плані було зображено рівне місце площею десь квадратна миля[143] на березі озера, за допомогою землечерпальних машин перетворене на дивосвіт лагун і каналів. Урешті-решт, розуміли архітектори, на цій території будуть сотні споруд, зокрема по одному павільйону від кожного штату, і ще багато для інших країн і видів промисловості, але на тому плані зображувалося тільки найважливіше, зокрема п’ять величезних палаців навколо центрального Великого двору. Також вони залишили місце для вежі на одному розі того двору – хоча ніхто ще не знав, хто саме будуватиме ту вежу і яка вона буде; головне – вона в кожному разі повинна перевершити творіння Ейфеля. Комітет і його федеральне начальство – Національна комісія – затвердили той план напрочуд швидко.
На стороннє око, тільки сам розмір ярмарку робив його організацію надзвичайно складним завданням. У тому, що виставка буде грандіозною, а будівлі на ній – колосальними, мешканці Чикаго не мали ані найменшого сумніву. Але найдужче інтригувало їх те, як можна збудувати щось найвеличніше на американській землі – значно більше за Бруклінський міст Рьоблінга – за такий короткий термін. Проте Бьорнем знав, що розміри тут – лише одна грань труднощів. За потужними елементами, показаними на плані, ховались міріади дрібніших перешкод, про існування яких не підозрювала ні громадськість, ні навіть більшість організаторів заходу. Бьорнемові треба було провести залізницю на територію ярмарку, щоб возити туди сталь, каміння і дерево на будову. Треба було організувати постачання усіляких інших потрібних речей і запасів, пошти та всіх експонатів, що їх привезуть на виставку трансконтинентальні вантажні компанії, передусім «Adams Express». Будуть потрібні поліцейський і пожежний загін, лікарня і пункт швидкої допомоги. А ще мають бути коні – тисячі коней, і щось треба робити з тим гноєм, який вони щодня залишають.
Щойно те велике креслення було затверджене, Бьорнем звернувся до влади з проханням збудувати «одразу дешеві дерев’яні помешкання у Джексон-парку для мене й робітників»,
Burnham and Millet, 14–17; Burnham, Design, 7–9; Monroe, Root, 222 – 23.
Приблизно 3,6 квадратного метра.
Приблизно 2,25 квадратного кілометра.