Диявол у Білому місті. Ерік Ларсон
захищали. Голмс знав їх усіх на ім’я. Горнятко кави, безкоштовний обід у його ресторані, добра чорна сигара – поліцейські цінували такі доброзичливі і щедрі жести.
Проте на Голмса чимдалі сильніше починали тиснути кредитори, особливо сім торговців меблями й велосипедами. Він і далі міг зачаровувати їх і співчувати, що їм ніяк не вдається знайти того невловного Г. С. Кемпбелла, але Голмс розумів, що скоро їхній терпець урветься, і навіть трохи дивувався, що вони не допитують його більш наполегливо, ніж могло б бути в такій ситуації. Його методи були занадто нові, вправність занадто велика, а люди навколо занадто наївні, наче їх ніколи в житті не обманювали. На кожне підприємство, яке тепер відмовляло йому в продажі чогось, припадав десяток таких, які запобігали перед ним і приймали розписки з підписом Г. С. Кемпбелла чи забезпечені капіталом компанії Ворнера. У разі серйозної ситуації, коли Голмс відчував, що конкретний кредитор ось-ось подасть до суду чи дійде навіть до фізичної розправи, Голмс платив готівкою, заробленою його підприємствами: грошима, сплаченими за оренду квартир і крамниць, виторгом аптеки чи прибутком свого нового дітища – компанії, яка надсилала поштою ліки на замовлення. Немовби пародіюючи успішну центрову компанію з доставки ліків поштою «Аарон Монтгомері Ворд» у центрі Чикаго, Голмс почав продавати шарлатанські ліки, що, як він запевняв, можуть вилікувати від алкоголізму чи облисіння.[158]
Він завжди залишався відкритим для нових фінансових можливостей, а надто нині, коли розумів, що, хоч як він хитруватиме, знижуючи вартість робіт, усе одно за переобладнання будівлі треба буде заплатити. Коли двоюрідний дідусь Мірти Джонатан Белкнап із Біґ-Фут-Прерії (штат Іллінойс) вирішив приїхати в гості у Вільметт, це питання, здається, було готове розв’язатися саме собою.[159] Белкнап не був великим багачем, але мав добрі статки.
Голмс став частіше навідуватися у Вільметт. Купував іграшки для Люсі, прикраси й косметику – для Мірти та її матері. Наповнив дім любов’ю.
Двоюрідний дідусь із Голмсом знайомий ще не був, але знав усе про його непросту сімейну ситуацію з Міртою і був готовий незлюбити молодого лікаря. При першій зустрічі він зауважив, що Голмс занадто самовпевнено тримається для такої молодої людини. Проте старшого родича вразило, наскільки зачарована Мірта в його присутності, як навіть її мати (дружина його племінника), здається, аж сяє в присутності Голмса.
Після кількох зустрічей Белкнап почав розуміти, чому Мірта так сильно закохалася в цього чоловіка. Красивий, чистий, гарно вдягався, говорив красивими реченнями. Погляд його синіх очей був щирий. У розмові він слухав уважно, аж трохи тривожно – наче старий Белкнап був найцікавішою особою на світі, а не просто дядьком, який завітав у гості зі своєї Біґ-Фут-Прерії.
Усе ж Белкнап Голмса недолюблював, але щирість нового родича його просто обеззброїла, коли Голмс попросив у нього чек на 2500 доларів, щоб допомогти оплатити
Boswell and Thompson, 81.
Ibid., 80; Schechter, 235; Chicago Tribune, 27 липня 1895 р.; New York Times, 29 липня, 1895 р.; Philadelphia Public Ledger, 29 липня 1895 р.