Подорож на Пуп Землі. Максим Кидрук
об’їжджаючи велетенські камені та протискуючись на нешироких карнизах над прірвами…
На півдорозі спинилися коло жалюгідної подоби ресторану, де чорнявий абориген, такий же низенький, як і Роберто, пропонував нечастим подорожнім нехитрі наїдки. По той бік звивистого путівця стримів велетенський конус Котопаксі. Я вже міг без особливих зусиль роздивитися бордові сліди магми на його боках, зиґзаґуваті язики вічних снігів, що сповзали з кратера в долину. Проте верхівка конуса – страхітливе жерло найвищого активного вулкана – все ще лишалася невидимою за густим покровом сліпучо-білих хмар.
– Я піду куплю води, – кажу.
Ян похапцем висмикнув у мене з рук гроші та всадовив назад у крісло.
– Сиди краще в машині. Я сам схожу. Ти вже сьогодні купив раз.
Води в пляшках у магазинчику не виявилось. Ян виніс із собою дві великі склянки звичайної води, щоб напитися наперед, оскільки, за словами Роберто, далі води більше не буде.
Напившись досхочу, ми продовжили дертися вгору. З-під коліс виривалися клубки густої пилюки, з якої час від часу, немов іскри, вистрілювали камінчики. За вікном пропливали безлісі ландшафти, закидані велетенськими валунами, схожими на зрубані голови давно загиблих богатирів.
Помалу ми піднімалися вище та вище. Хмари рідшали, розвиднюючи небокрай.
– Двадцять… максимум тридцять хвилин, і небо стане чистим, – запевнив мене Роберто.
Котопаксі дуже небезпечний. У разі його серйозного виверження буде зруйновано всі поселення у приміській зоні Кіто. На цей момент там проживає близько одного мільйона осіб. Ще більша небезпека загрожує містечку Латакунга. Тричі, 1744, 1768 та 1877 років, воно було повністю стерте з лиця землі.
Найбільшу загрозу під час виверження становить не лава. Завдяки значній висоті розпечена магма, викинута з кратера, майже відразу кам’яніє, не встигаючи збігати схилами. Проте величезна кількість виділеного тепла спричиняє напрочуд швидке танення вічних льодів навколо кратера, що призводить до виникнення селевих потоків небувалої сили. Лавини бруду та перемеленої вулканічної породи котяться схилами вниз, змітаючи все на своєму шляху. 1877-го – після надзвичайно потужного виверження – селеві потоки з Котопаксі за вісімнадцять годин досягли містечка Есмеральдес на… березі Тихого океану.
Котопаксі – не просто вулкан. Котопаксі – бог. Причому не тільки серед вулканів, але й серед людей. Ще за століття до приходу іспанців племена, що жили навколо могутньої гори, поклонялися їй як божеству. Поблизу річки Ріо Піта знайдено фундаменти будинків древніх скотарів, що населяли схили вулкана. Посеред руїн стоять кілька платформ, на яких жерці поклонялися вулкану. Є докази того, що навіть інки, підкоривши територію сучасного Еквадору, приносили жертви, щоб задобрити Котопаксі. Вони називали його Королем Смерті. Скелястий монстр посеред Анд був, безсумнівно, вельми вередливим, лихим і нещадним божеством…
На одному з поворотів однорукий провідник зненацька пригальмував