І день як вимір нашого життя. Олександр Афонін

      Все. Місяць травень літа добігає,

      Дерева одягнувши у листки.

      Тому весна так щедро розсипає

      По тротуарах білі пелюстки.

      Тож що не день, то червень ближче, ближче…

      Пора приходить літечка свята.

      І десь на верховітньому «горищі»

      Зозуля вже рахує нам літа.

      Заблукав десь вітер поміж листя

      Й зовсім не тривожить спокій ночі.

      В темнім небі зорі променисті

      Сяють, мов коханих ясні очі…

      Вони ще й підморгують лукаво —

      Нумо, відшукай між них свої…

      В ніч весняну то нелегка справа,

      Коли так співають солов’ї.

      Весна так стрімко в літо перейшла,

      Хоч травень не добіг ще й середини.

      Але вже стільки сонця і тепла,

      Як літньої, червневої вже, днини.

      Акація он скоро зацвіте,

      І липа цвіт готова викидати.

      Нехай вже буде літо, та, проте,

      Весні наш вік не варто підганяти.

      Сегодня желтая луна

      Едва видна за облаками.

      То спрячется, то вновь она

      Плывет, как челн, между волнами.

      Но тучи вовсе нипочем

      Луне, красавице беспечной.

      Она плывет своим путем

      С загадочным названьем вечность…

      Дорогой жизни бесконечной…

      Чарівним акацій ароматом

      Оповите місто, мов серпанком.

      Зацвіли вони щось ранувато:

      Не у червні, а травневим ранком.

      Змінюється дивно так природа.

      Чи не те щось коїться зі світом?

      Нині весняна іще погода,

      А квітує все, неначе літом.

      Здається, що дзвенить весь світ

      Шкільним останнім дзвоником.

      І сонце скаче по траві

      Веселим жовтим коником.

      В сльозах батьки і вчителі,

      А діти посміхаються,

      Бо не батьки, а ці «малі»

      Зі школою прощаються.

      Мабуть, пробігти має час

      Вже непомітним коником,

      Щоб діти з сумом ще не раз

      Згадали день цей з дзвоником.

      Тьохнув, немов сердечко, ранок нового дня.

      Вітер ладна уздечку сонячного коня…

      День уже весь в напрузі, наче дроти, гуде.

      Хай він щасливо, друзі, нині для вас пройде.

      Дождя седая пелена

      Вечерние размыла дали…

      Мне три часа еще до сна,

      А вот глаза уже устали.

      Повысилась вдруг «клейкость» век,

      Как будто смазали их медом.

      Всяк спать захочет человек,

      Когда такая вот погода.

      Поют дождинки в унисон

      Внизу, в листвы зеленом царстве…

      Под эту песню входит