Іван та Юрій Липи. Ігор Стамбол
Полтавщина значно більше подобалася лікарю. Напевне, після подорожі п`ятирічної давнини цей край манив його до себе. Та спочатку нового лікаря не надто добре сприймали місцеві жителі. Як зазначав сам лікар, вони «як ведмеді, живуть по хуторах, такі ж дикі, як і ведмеді. Знахарок і знахарів тут більше, ніж у других місцях…» І. Липа поселився в пятикімнатній хаті, де, щоправда, спочатку не було жодних меблів і посуду. Та з часом він облаштував це житло, а поряд із будівлею виростив розкішні троянди.
У лікарні під керівництвом І. Липи були два фельдшери й акушерка. Не вистачало найнеобхідніших інструментів. Лікар просив на їх купівлю 300 рублів, а отримав лише 100. Тож інструменти доводилося купувати найдешевші. За тодішніми реаліями Російської імперії земський лікар отримував платню до 1 тисячи рублів, і була можливість її збільшення за вислугою років.
Аби змінити ставлення управи до своєї дільниці в Мачухах, І. Липа розписав статистичний звіт за десять років роботи лікарні. В обов’язок земського лікаря, крім прийому хворих, входило також опікування сиротами, яких на початок його діяльності було десять. Найбільш виснажливою була робота в період епідемій. Так, у січні 1899 року, коли в регіоні лютувала віспа, інфлюенца (грип), а згодом і скарлатина, І. Липа приймав у середньому вісімдесят хворих на день і об’їжджав все хутори в радіусі сорока верст. Лікарня за керівництва І. Липи стала своєрідним «культурним центром» села. Лікар ламав стереотипне уявлення про цей заклад, як про останнє місце, куди хочеться потрапити. До різдвяних свят наприкінці 1900 року в ній було влаштовано свято для місцевих дітей. Не забув лікар і прикрасити лікарню святково вбраною сосенкою, потурбуватися і про подарунки. А подарунки були в дусі тарасівця – українські книжки: «Кобзар», «Чорна рада» та ін.
У вільний від роботи час, який бував хіба що вночі, лікар писав прозу та вірші. На початку ХХ століття він був уже пізнаваним автором. Його твори можна було побачити у відомому журналі «Літературно-науковий вістник», який об’єднав навколо себе кращі уми тодішньої України, та в інших західноукраїнських часописах. Писав також публіцистику, здебільшого на теми, які найбільш цікавили. Крім політики, це також ідея медичного просвітництва, бо рівень усвідомлення селянами причин всіляких хвороб залишався на рівні середньовіччя. Лікар пропонував поширювати «летючі медичні картки» – щось на зразок невеликих буклетів зрозумілою для селян українською мовою з основними правилами гігієни та відомостями про збудників хвороб.
Згодом він трансформував цю ідею в спробу організації україномовного тижневика «Лікарський порадник». Це було складнішим завданням за картки, але в повній мірі поєднувало два фундаментальних аспекти прагнень І. Липи: просвітництво медичне та національне. Варто розуміти, що мова видання не була забаганкою лікаря. Селяни на той час, а вони становили більшість населення українських земель, елементарно не розуміли мови імперської влади. І всі скупі спроби влади поширювати