Свята Марійка. Зінаїда Луценко

Свята Марійка - Зінаїда Луценко


Скачать книгу
початку не склалася.

      Більше говорила Кеті, повільно відпиваючи зі склянки віскі. Вона розповідала про життя у Штатах, про нові тенденції на ринку моди, про ботокс і ліпосакцію. Мірка теж пила. Параска відмовилась, сказала, що голова болить, – і пила каву.

      – Ось погляньте на мене, – час від часу зітхала Мірка. – Зморшки під очима. Я мажу, мажу їх кремом, уже й посміхатися перестала… Ех!..

      – Дійсно, трохи є, – погоджувалась із нею Кеті і, не звертаючи уваги на Параску, що почала відверто нудитись, називала і називала бренди та невідомі гучні імена.

      – Яка мода? – зітхала Мірка. – Мені вже скоро тридцять…

      – О, так, після тридцяти жінка з кожним роком все більше стає бабою! Якщо не почне за собою стежити! – і війнула віями в бік Параски.

      Але вона стерпіла. Мов на голках сиділа і поглядала на годинник.

      Нарешті Андрій подзвонив, що вони із сином сіли на автобус та вже їдуть додому.

      – Що ж, я буду йти, – підвелася Параска і з радісним полегшенням закрила за собою двері.

      А за п’ять хвилин мусила-таки повертатися: забула парасольку!

      Параска пам’ятала, що залишила її, мокру, просто під порогом, тому тихесенько прочинила двері. І раптом…

      – Блін, Белло, що у тебе за подруга? – говорила Кеті.

      – А що?

      – Та вона ж уже стара кляча, ця Параска! Що між вами спільного? Про що ти з нею можеш говорити? Сидить тут, надулась, мов індик.

      – Ну чому ти так? – відмовляла Мірка. – Параска вчителька, просто вона тебе не знає…

      – З таким дурним ім’ям, та до всього – ще й вчителька?! Із ким ти дружиш?!

      – Вона моя гарна подруга, ми давно… – стала виправдовуватись Мірка.

      – Ти дружиш із бабою Параскою, от що! – зненацька розреготалась Кеті.

      І Мірра спочатку несміливо, а потім голосніше й голосніше – і собі за нею розсміялась.

      – Баба Параска! Ой, не можу-у-у-у!!! Я сиджу, а тут: мене звуть Параска! Оце бренд!

      – Я ще й не те тобі скажу, Кеті! – либонь, хильнувши зайвого, Мірка плутала язиком. – У цієї, як ти кажеш, баби Параски, є чоловік, учитель фізкультури, до речі! Він – як античний бог Аполлон! Такий красивий! Високий, стрункий, чорнявий! А м’язи які… Аж грають під сорочкою!

      – Та ти що?! Можна вмерти!

      – І щоб ти знала… мабуть, цей бог накинув на мене оком!

      – Воно й не дивно!

      – Тільки ж ти ні-ні, нікому, гаразд? Бо Параска як дізнається, почне ще ревнувати…

      – А ти часом не той? Із ним…

      – Та де! Моє руде опудало такого не допустить. Хоча… деякі плани є.

      – Як ти про свого Вітьку!

      – Бо він рудий! А я рудих не люблю!

      – То чому заміж за нього йшла?

      – А за кого, Кеті? За кого було йти, га?

      – Та не випендрюйся, Белло, ти ж у свого Вітьку по вуха закохана була!

      – Була! Так, була! А тепер добре роздивилася і…

      – Перебирати стала? Тепер тобі Аполлона подавай?

      Жінки почали голосно та п’яно реготати.

      Баба Параска…

      У власній квартирі вона довго не могла


Скачать книгу