Оріон Золотий. Театр (збірник). Іван Драч
все прищепили на ньому:
Сливи і груші, яблуні і абрикоси.
Подумайте! Просто – дерево життя.
Просто – груші на вербі.
І я благаю в долі – захисти,
Пронеси його од фантазій,
Ізціли його реалізмом,
Дай йому в чисту душу
Ясності і прозірливості —
Не занось його на поворотах!
Влітає на крилах болоневого плаща журналіст, весь – ентузіазм, весь – порив, весь – клекочучий і гнівний, Власний кореспондент Захоплення (чи Істини).
Та як ви можете, шановні!
Дрібнитись як ви можете, шановні!
Умийте он ракету – в неї сопла замурзані!
Корабля підсушіть – він океанами йде!
Сонцю прочистіть протуберанці!
Це вічна людська драма:
Ми не вміємо розпізнавати велике,
Коли воно надто близько до нас,
Нам ліньки задирати свої голови,
Щоб Арарат побачити за хмарами,
Нам зіркості бракує,
Щоб обриси його пізнати розумом.
Життя його і творчість —
Це ж багатство національне,
Тож бережіть його, немов зіницю ока.
Коли ще родиться такий, як він, учитель.
Десь літ за п’ятдесят, а може, і всі сто!
А може, і пізніше, вчителі!
Хіба ж книжки його – це інвентарна книга,
Де можна все помацати рукою?
Хіба у вченім мрійник не живе?
Яка ж духовність – так! – високогірна
Панує в його школі, в його книгах,
За цю духовність сонячну, за радість,
Що ми його сучасники, —
Так, всі: і друзі, й опоненти,
І ворогове, воріженьки – теж,
Ми всі – його сучасники!
Слово вченому – спокійному, врівноваженому, резюмуюче слово.
Він довго дратував мене. Чим?
Може, дидактизмом сухуватим,
Може, велеслів’ям необточеним,
І важкуватих прикладів неорганічністю,
Повторами безмежними, та і стилістика
Кульгала тут і там – все не без цього.
Та все ж мене манило щось сюди.
Почув я тут биття його душі,
І все простив, і все забув одразу.
Концепція його, її практичне втілення —
У ній знайшов я нелегке підтвердження
Всім вимученим пошукам своїм.
Марксистський гуманізм у вихованні —
Ось в чому суть його!
Хай не лякають перехрестя нас!
Не завжди переконливі нехай
Дорожні знаки, ми ж першопрохідці,
Та напрямок се ж головний.
Адже, скажіть мені, колеги юні,
Хіба ж таки не з цього,
Хіба ж не з розуміння й співчуття
До чужого життя, до болю чужого,
Не з намагання зробити його
Справою свого життя,
Хіба не з співчуття активного
До пригноблених,
Хіба не з протесту проти принижень людей
Виріс могутній
Комуністичний рух?
Хіба не в цьому, друзі, найвищий прояв
Морального апофеозу людини?!
Входить учасник Хору з газетою.