Пасажир. Жан-Крістоф Ґранже

      У середмісті імла погустішала. Від асфальту, від мурів, од каналізаційних ґрат химерними сувоями здіймалися білі хмари. За п’ять метрів нічогісінько не було видно. Утім, для Анаїс це не становило ніякої проблеми. До поліційної дільниці вона могла дістатися із заплющеними очима. Вислухавши досить заплутані пояснення начальника патрульної служби – він розповів, що минулої ночі неподалік від місця знаходження трупа виявили дивного чолов’ягу, убраного як ковбой, з цілковитою втратою пам’яті, – вона дала ще декілька розпоряджень і сіла в авто.

      Звернувши з набережної на бульвар Віктора Гюґо, вона попрямувала до собору Сент-Андре. Збудження вщухло, і на неї налягла втома. Чи впорається вона з цією справою? Чи її не відберуть у неї взагалі? За кілька годин ця новина пошириться у найвищих колах міського товариства. Префект, мер, депутати – всі почнуть телефонувати старшому комісарові Жанові-П’єру Деверса. Труп із бичачою головою в столиці вина – це вам не жарт. Усі будуть одностайні: справу потрібно розкрити якомога раніше. І перше запитання, що виникне в кожного: а кому її доручили? Скільки років керівникові слідчої групи? Який має досвід? Стать? І головне – ім’я? І тоді неухильно випливе скандал, пов’язаний з її батьком. Та історія приклеїлася до неї мов шевська смола, не відірвати.

      Чи захищатиме її Деверса? Ні, не захищатиме. Вони ледь знайомі. Він знає про неї те саме, що й усі: молода працівниця судової поліції з блискучою освітою і яскравими талантами, що посварилася зі своїм батьком. Та для успіху слідства все це не має ніякого значення. Тут потрібен досвід старого поліційного хорта. Вона заспокоювала себе, кажучи, що час скоєння злочину був на її користь, адже труп знайшли під час її чергування. Її, а не когось іншого.

      Вона розуміла, що в неї є приблизно тиждень, перш ніж втрутиться суддя, який ухвалює постанови. Упродовж цього часу вона може допитувати кого завгодно. Нишпорити там, де їй подобається. Залучати до роботи будь-яких партнерів і необмежено використовувати будь-які матеріальні ресурси. Як по правді, від такої перспективи їй аж дух забило. Чи здатна вона правильно застосувати цю владу?

      Вона перемкнула авто на нижчу передачу і завернула праворуч, до бульвару Пастера. Раптом у пам’яті постало обличчя координатора з експертно-криміналістичної служби. Отого араба з чарівливою усмішкою. Ото вже дурна вона, що поквапилася тицьнути йому номера свого мобільника… Ну шерепа, та й годі! Сама із себе посміховисько зробила. Їй і досі вчувалося насмішкувате хихотіння Вероніки Руа за плечима.

      Вона загальмувала перед червоним сигналом світлофора, що вогненною кулею сяяв у миготливій імлі, потім, не чекаючи, доки загориться зелений, стрімко взяла з місця. На даху авта вона заздалегідь поставила блимавку, та сирени вмикати не стала. Блакитний маячок у каламутній вечірній імлі…

      Анаїс подумки спробувала зосередитися на розслідуванні, та в неї нічого не вийшло. Її душив гнів. На саму себе вона гнівалася. Ну чому вона, мов дурнувата, кидається