Пасажир. Жан-Крістоф Ґранже
коли часом цей план передбачав певні поблажки. Молодість повинна взяти своє… Вона бувала на бундючних балах, що їх влаштовували найліпші бордоські родини для своїх синів та доньок, й на менш формальних вечірках, що відбувалися, щоправда, у тому-таки товаристві, де учасники його впивалися найвишуканішими винами, – слава Богу, доста було спуститися в батьків льох. Частенько поверталася вона додому після відвідин чергового нічного клубу – віп-зал, прошу – і приятелювала з футбольними зірками департаменту Жиронда.
Не викликали в неї захвату однолітки. Одні пиячили, другі нюхали кокаїн, і навпаки. Їхні прагнення не виходили за межі танцмайданчика. Жоден із цих таткових синочків не хотів навіть грошенят заробити побільше, бо їх у кожного й так був повен капшук. Часом їй спадало на думку, що вона воліла б народитися вбогою і стати якоюсь хвойдою, походюхою, щоб без найменших докорів сумління видурювати грошенята в цих багатих телепнів. Та нічого не вдієш, вона була така сама, як і вони. І неухильно йшла тим шляхом, що накреслив її батько.
Мати її, щира чилійка, за декілька місяців після пологів зсунулася з глузду. Вони тоді жили в Сантьяго, де Жан-Клод Шатле працював над селекцією виноградного сорту Карменер – у Франції він геть зійшов до пропащого стану, зате буйно розрісся в узгір’ях Анд. Занепокоївшись здоров’ям дружини, Жан-Клод вирішив повернутися до рідної Жиронди, певен, що не залишиться тут без роботи.
Отож, гармонію їхнього щасливого життя псувала тільки божевільна матінка, яку вони щотижня відвідували у психлікарні в сусідньому Тор’яці. В Анаїс із тих відвідин збереглися тільки невиразні спогади: вона збирає жовтець, а тато гуляє попід руку з мовчазною жінкою, що так її і не впізнала. Вона померла, коли Анаїс було вісім років. Розум до неї так і не повернувся.
Після цього гармонію ідеальної родини ніщо вже не порушувало. Батько чимало працював і паралельно виховував любу донечку, яка віддячувала йому покірною слухняністю. Вони були чимось на кшталт подружньої пари, хоча, скільки вона пам’ятала, в їхніх взаєминах не було нічого образливого чи такого, що обмежувало її свободу, тим паче й нездорового. Тато хотів лише одного: щоб вона була щаслива, а щастя для неї мало полягати у відповідності до визнаних норм. Іншими словами, доня має бути відмінницею і чемпіонкою з їзди верхи.
Скандал вибухнув у 2002 році.
Їй був двадцять один рік, як світ довкола неї став із ніг на голову. Газети. Чутки. Погляди. Люди витріщалися на неї. Закидали її запитаннями. На жодне в неї не було відповіді. Це було фізично неможливо. Вона втратила голос. Упродовж майже трьох місяців неспроможна була вимовити бодай одного звуку. Чисто психосоматичне явище, виснували лікарі.
Передовсім вона вибралася з батьківського дому. Спалила всі свої сукні, розпрощалася зі своїм конем, якого колись подарував їй батько, – якби могла, то застрелила б того бідолашного коника. Порвала стосунки з давніми друзями. Скрутила дулю всій тій золотій молоді. Про дотримання