Пасажир. Жан-Крістоф Ґранже
ще ознаки на користь цього припущення?
– Ціла купа. По-перше, він був страшенно брудний.
– Це ти мені ще там казав.
– Маю на увазі хронічний, давній бруд. Щоб його відмити, довелося застосувати мийні засоби. Руки геть збиті. Шкіра на лиці засмагла, що свідчить про життя просто неба. Сліди від укусів бліх. Не кажу вже про воші, зокрема лобкові. Труп у морзі аж ворушився.
Анаїс не оцінила того гумору. Уявила собі, як цей п’ятдесятирічний, завжди незворушний сивий чоловік із диктофоном у руках ходить довкола тіла, що лежить на столі для розтину, а вгорі сяє нещадне світло хірургічних ламп. Лонґо завжди був для неї загадкою.
– Із приводу внутрішніх органів, – знову озвався він. – Та сама картина. Печінка на межі цирозу. Зарано для такого молодого хлопчини.
– То він ще й пиячив?
– Особисто я гадаю, що це швидше наслідок гепатиту С. Точніше знатиму, як надійдуть результати аналізів. Та я певен, що в нього знайдеться ще ціла купа недуг. До сорока йому було не дожити.
Анаїс вже подумки малювала портрета можливого вбивці. Зарізяка волоцюг. Навіжений кат, що скоює ритуальні вбивства, озлившись на зайвих людей. Вона відчула, як її аж морозом пройняло. Та чи не забігає вона вперед? Ще нема ніяких доказів того, що перед нею серійний убивця. Утім, у неї не було ніяких сумнівів. Якщо Мінотавр – перша жертва, то будуть і наступні.
– А щодо його сексуальних стосунків, він часом не був зґвалтований?
– Нічого. Ніяких слідів сперми. Жодного ушкодження анального отвору.
– Що можна сказати про останні години його життя?
– Ми знаємо, що він їв. Крабові палички. Локшину з курятиною. Щось із «Макдональдзу». Одне слово, різний непотріб. Напевне, нишпорив у смітницях. Одне ми з’ясували достеменно: його остання вечеря супроводжувалася добрячою пиятикою. Рівень алкоголю в його крові становив 2,4 проміле. Це означає, що перед тим, як зробити собі смертельну ін’єкцію, він був п’яний мов чіп.
Анаїс пробувала уявити собі, як ці двоє, убивця і його жертва, сидять і вечеряють, запиваючи їжу пивом. Після вечері хлопчину чекала ще й добряча доза героїну. Ні, не так. Вона уявила іншу картину. Убивця зустрівся з хлопцем після того, як той справив бенкет. І запропонував йому вколотися «найліпшим на світі героїном»…
– А що ти можеш сказати мені про вбивцю?
– Та небагато. Тіло він не покалічив. Задовольнився тим, що надів йому на голову ту страшенну бичачу довбешку. Як на мене, він холоднокровний чоловік. Звик діяти методично. Принаймні всі свої дурнуваті задуми він здійснює старанно і послідовно.
– Чому ти кажеш «методично»?
– Я помітив одну подробицю. На крильцях носа, у кутиках вуст, над правою ключицею й обабіч пупа на тілі видніють крихітні дірочки.
– І що ж воно таке?
– Сліди від пірсингу. Убивця видалив увесь метал. Не знаю, нащо він утнув таке, та, вочевидь, не хотілося йому, щоб у тілі жертви залишалися металеві предмети. Психопат, нема чого й казати. Холодний, мов гадюка.
– Як, на твою думку, сталося вбивство?
– Ти