Чорний дім. Стівен Кінг
у такій послідовності: господарські товари «Ас», «Шевроле Заглат» і «Містер Смачненькі Реберця».
– Затямив.
– З приводу вчорашньої гри…
– Страйк-аут Вікмена на восьмій? Оце так падлюка. Це геть не схоже на «Брюверсів».
– Ні, я думаю вдалішим є хоум-ран Марка Лоретта в п’ятому. Він не часто себе проявляє, та все одно вболівальники люблять його. Сам дивуюся чому. Й сліпому ясно, що його удари не зовсім вдалі. Йди. Поклади диск до моєї шафки, і якщо я побачу Щура, я передам йому. Я впевнений, що він це поставить.
– Трек…
– Сім, сім римується із «у небі грім». Я не забуду, і він теж. А тепер іди вже.
Морріс іще раз вдячно дивиться на нього і повертається всередину. Генрі Лайден, він же Вісконсинський Щур, він же Генрі Шейк (ми ще дізнаємось про нього, але не зараз; іще не час), підпалює іншу сигарету і глибоко затягується. Він не встигне її допалити; репортаж для фермерів уже закінчується (свині подохли, поганий прогноз на врожай пшениці, космічні ціни на кукурудзу), але зараз він мусить зробити кілька затяжок, щоб заспокоїтися. Довгий, довгий день у нього попереду, який закінчиться танцювальним вечором на Святі полуниці в «Притулку для старих Макстона», в будинку, що вселяє жах перед старістю. Він часто просить Господа, щоб уберіг його від лап Вільяма «Живчика» Макстона. Якби йому довелось обирати між тим, щоб закінчити свої дні в цьому закладі, чи щоб йому обпалили обличчя паяльною лампою, він однозначно обрав би паяльну лампу. Пізніше, якщо він не буде зовсім виснаженим, можливо, до нього зайде друг, що живе з ним по сусідству, щоб розпочати читати книжку «Похмурий дім». Це допоможе йому розслабитись.
Цікаво, як довго Морріс Роузен зможе зберігати таємницю? Ну, Генрі сподівається, що він це з’ясує. Йому надто подобається Щур, щоб відмовитися від нього, хоча, очевидно, буде змушений, це вже незаперечний факт.
– Дін Кіссінджер, – бурмоче він. – Генрі Ачесон. Акі-Дакі. Господи, спаси нас.
Він затягується ще раз і викидає сигарету у відро з піском. Час повертатись усередину, час повтору хоум-рану Марка Лоретта, час приймати дзвінки від палких уболівальників спорту, жителів Кулі Кантрі.
І нам пора. Сьома година – б’ють у дзвіниці лютеранської церкви.
У Френч Лендінґу життя починає вирувати із шаленою швидкістю. У цій частині світу ніхто довго не вилежується, і нам теж треба поквапитися, щоб якомога швидше дістатися до кінцевої зупинки нашої подорожі. Невдовзі відбуватимуться події, і відбуватимуться вони дуже стрімко. Все-таки ми молодці, нам залишилася ще лише одна зупинка до крайнього пункту призначення.
Ми злітаємо в тепле, нагріте сонцем повітря і мить кружляємо над вежею KDCU (ми настільки близько, що чуємо «тік-тік-тік» маяка і низький, а точніше сказати, зловісний гул електрики), дивимося на північ і спрямовуємо свій орієнтир. Вісім миль угору по річці – місто Ґрейт Блеф, назване так через оголене вапнякове урвище. Вважається, що над проваллям витають привиди, тому що 1888 року вождь племені індіанців Фокс (його звали Далеке Око) зібрав усіх своїх воїнів, шаманів, жінок і дітей і наказав їм стрибнути назустріч смерті, щоб урятуватися від