Чорний дім. Стівен Кінг
місцина» – міцний, нещодавно пофарбований будинок, збережений з любов’ю, скромний, але прекрасний у своїх пропорціях, віддалений від дороги, відокремлений від світу, на краю зелено-жовтого лугу, встеленого квітами.
– О Боже, Дейле, – сказав він. – Неперевершено.
Тут ми знайдемо колишнього попутника, який у своєму дитинстві знав хлопчика на ім’я Річард Слоут, а також хлопчика з коротким прізвиськом Вовк. У цьому міцному гарненькому віддаленому білому фермерському будиночку ми знайдемо нашого давнього друга, котрий, коли був хлопчиком, подорожував усією країною – від океану до океану – у пошуках одного ключового важливого предмета – великого Талісмана, хлопчика, який, усупереч жахним перешкодам і небезпекам, досяг мети і знайшов те, що шукав, до того ж застосував його доцільно й мудро. Який, можна сказати, героїчно впорався з чарами, хоча й нічого не пам’ятає. Він тут, готує собі сніданок на кухні, слухає Джорджа Ретбуна по KDCU; ми зрештою бачимо колишнього лейтенанта поліції відділу вбивств, округу Лос-Анджелес, Джека Сойєра.
Наш Джек, хлопчик Джекі, як полюбляла називати його матір, покійна Лілі Кавано-Сойєр.
Він пройшов за Дейлом до порожнього будинку, вони піднялись і зійшли сходами, оглянули підвал, із захопленням помилувалися новим каміном і бойлером, які Ґілбертсон поставив за рік до смерті батька. Він багато чого змінив відтоді: пофарбував у яскравий колір дерев’яну підлогу, утеплив мансарду, змінив вікна – робота вправного майстра була очевидною.
– Так, я доклав до цього будинку чимало зусиль, – розповідав Дейл. – Він і був у непоганому стані, але мені подобається працювати фізично. Це вже стало моїм хобі. Щойно в мене з’являлося кілька годин вільного часу, наприклад на вихідні, мені вже увійшло у звичку їхати сюди й поратися тут. Я не знаю, можливо, це допомагало мені усвідомлювати, що так я ближче до батька. Мій батько був справді дуже хорошою людиною. Він хотів, щоб я був фермером, але коли я сказав, що хочу захищати закон – він цілком мене підтримав. Знаєш, що він казав? «Візьмись за роботу на фермі без ентузіазму – і вона даватиме тобі копняка з ранку до вечора. Ходитимеш увесь день, як той віслюк. Не для того ми з твоєю мамою привели тебе у цей світ, щоб ти був віслюком».
– А що вона думала? – запитав Джек.
– Моя мама була фермеркою в десятому коліні, – сказав Дейл. – Вона ж бо не вважала, що бути віслюком – це так уже й погано. Вона померла за чотири роки до смерті батька і до того часу вже звикла, що я коп. Давай вийдемо через двері кухні й поглянемо на луг, гаразд?
Коли вони стояли надворі й насолоджувались лугом, Джек запитав у Дейла, скільки той хоче за будинок. Дейл, який очікував цього запитання, збив п’ять тисяч із найбільшої ціни, на яку, на їхню із Сарою думку, можна було би сподіватись. Кого він дурить? Дейл хотів, щоб Джек Сойєр купив будинок, у якому він виріс, і хоча б кілька тижнів на рік жив поряд. Якщо він не продасть будинок Джеку, то нікому не продасть.
– Ти серйозно? – запитав Джек, висловивши збентеження більше, ніж йому того хотілося б.
– Як