Чорний дім. Стівен Кінг
чому б йому їх не побачити? Я запрошу його сюди.
– Хіба я не сказав? – запитав Дейл. – Генрі сліпий.
Живопис повис на стінах вітальні, піднявся сходами, попрямував до спалень. Джек повісив кілька невеликих картин у ванній кімнаті нагорі та маленькій душовій на першому поверсі.
У Дейла заболіли руки від того, що він тримав рамки, доки Джек позначав місця, у яких потрібно буде забивати цвяхи. Після перших трьох картин він зняв краватку і засукав рукави, відчуваючи, як піт поволі виступає йому на чоло і спускається обличчям. Його розстібнутий комірець став зовсім мокрим. Джек Сойєр працював так само важко, як і він, а можливо, і важче, але мав такий вигляд, неначе не робить нічого важчого, ніж просто думає про обід.
– Ти колекціонер? – запитав Дейл. – І багато часу в тебе пішло на те, щоб зібрати всі ці картини?
– Я не маю належних знань, щоб бути колекціонером, – сказав Джек. – Мій батько зібрав більшість робіт у п’ятдесятих-шістдесятих роках. Моя мати теж іноді купувала, коли їй щось подобалось. Як от ця робота з ґанком, галявиною і квітами Фейрфілда Портера.
Як зрозумів Дейл, Фейрфілд Портер – це ім’я художника картини, яку вони саме витягували з Джеком із ящика і яка його дуже приваблювала. Таку картину можна повісити у вітальні. Здається, в таку картину можна навіть увійти. Як не дивно, Дейлу здалось, що якщо її повісити у вітальні, то вона тут буде навіть непомітною.
Джек був радий, що витяг картини зі сховищ.
– Отже, – сказав Дейл, – тобі їх дали твої мама і батько?
– Я успадкував їх після смерті матері, – сказав Джек, – мій батько помер, коли я був дитиною.
– О чорт, вибач, – сказав Дейл, різко покинувши світ, у який містер Фейрфілд Портер його заманив. – Мабуть, важко втратити батька в такому ранньому віці? – Він думав, цим Джек пояснив атмосферу відчуженості і самотності, яка, здавалося, завжди огортала його.
Промайнула мить, перш ніж Джек зміг відповісти, а Дейл подумав про себе як про лайно. Він навіть не уявляє, як то опинитися в становищі, у якому був Джек Сойєр.
– Так, – сказав Джек. – На щастя, моя мати була навіть суворішою.
І Дейл ухопився за чудову нагоду обома руками.
– Чим займалися твої родичі? Ти виріс у Каліфорнії?
– Народився і виріс у Лос-Анджелесі, – сказав Джек. – Мої батьки працювали в індустрії розваг. Проте ти не думай, вони були чудовими людьми.
Джек не запросив його залишитись на вечерю – і це не сподобалося Дейлу. За півтори години вони повісили останню картину. Джек Сойєр і надалі був приязним і залишався в доброму гуморі, але Дейл, котрий все ж таки був копом, відчув у привітності друга ледь помітне лукавство і непохитність щодо його минулого. Двері відчинилися тільки на маленьку щілину, а тоді, грюкнувши, зачинились. Фразою «чудовими людьми» Джек дав зрозуміти, що його батьки – це заборонена тема.
Коли обоє чоловіків зробили перерву, щоб випити