Gaudeamus виконаний смертю. В’ячеслав Васильченко
дрібниці. Усе ще попереду. У сорок років життя тільки починається. Повір!
– Це точно, – напустив на себе серйозність Антуан. – Ви, мсьє професор, говоріть повільніше. Я записуватиму. Такими «перлинами» розкидаєтесь.
– Не заморочуйтесь, юначе, – підіграв Богдан, – зараз готується до друку стотомник моїх мудрих висловів. Має назву «Як завжди в десятку». Обов’язково подарую декілька томів. На вибір. Збагачуйтеся духовно. Підносьтесь морально. Ростіть інтелектуально. Це вам під силу. Я безмежно вірю у ваше велике майбутнє! Працюйте!
Богдан прибрав позу античного оратора, дивлячись у вічність. Але не витримав і засміявся. Мсьє Робер підтримав.
– Гаразд, нам уже час – пірнув до зручного салону Антуан. Богдан зробив те ж саме.
Уже в машині мсьє Робер додав:
– А роботи в нас і справді багато.
– Як завжди, – закивав Богдан. – І тут уже нічого не виправити.
Автомобіль плавно рушив і попрямував у бік Парижа. Цю дорогу його водій знав як свої п’ять пальців. І проїхати нею міг навіть із зав’язаними очима.
Глава 2
Дорогою Богдан крутив головою на всі боки, неначе хотів випити ненаситними очима всю витонченість і неповторність старовинного, та водночас і молодого міста. Так. Йому пощастило значно більше, ніж його прославленій землячці, Анні Ярославні, доньці Ярослава Мудрого, що вийшла заміж за французького короля Генріха І й переїхала до Парижа. Той порівняно недавно став столицею франкської держави й особливого блиску ще не мав[6]. Інша річ сьогодні. Куди не кинь оком – скрізь побачиш і відчуєш застигле дихання величної французької історії.
Зараз же місто продовжувало жити й рухатися разом зі Всесвітом. Вечір невідворотно насідав на, здавалося б, утомлений від чергового турботливого дня Париж. Але казкове місто Лисициної мрії, відчуваючи силу й підтримку закоханих у нього людей, і не збиралося піддаватися владі цього безцеремонного «агресора». У його зосередженому вигляді не було й натяку на втому. Навпаки. Він, ніби відчувши появу другого дихання, зібрався й далі не спати, але тільки вже в іншому – нічному – режимі. І так завжди. Він же місто!
Готель «Принц Альбер Опера», біля якого зупинився жвавий сріблястий «мустанг», розташовувався на вулиці Прованс, 89.
– Приїхали, – сказав мсьє Робер і заглушив двигун.
– Чудово, – підморгнув Лисиця.
Обидва вийшли. Богдан огледівся й пішов до багажника. Антуан, трохи розім’явшись, став поруч. Лисиця дістав сумку. Антуан спробував зачинити дверцята. Вийшло з другого разу.
– Добрий вечір, мсьє Робер, – несподівано почулося від підтягнутого, ще моложавого чоловіка «під п’ятдесят».
Він якраз виходив з готелю. Це був типовий європеєць. У всіх його рухах відчувалася левова сила, свобода і впевненість. Богдан подумав, що незнайомець мав здоров’я тридцятирічного. А може – іще молодшого. Такими легкими й енергійними були його рухи. І горам бажано не траплятися на його шляху. Та
360 р. н. е. колонія Лютеція, заснована Юлієм Цезарем на місці спаленого галлами поселення, стала називатися Париж («місто паризіїв»; паризії – плем’я кельтів).