Gaudeamus виконаний смертю. В’ячеслав Васильченко

Gaudeamus виконаний смертю - В’ячеслав Васильченко


Скачать книгу
увійшли до «Принца Альбера» і, швидко впоравшись із формальностями, піднялися на третій поверх.

      Номер готелю, який Антуан забронював для Богдана, на дверях мав цифру 308. Тимчасові апартаменти – у міру скромні. Але затишні й чисті. А для Лисиці це важливо. Він дуже любив чистоту. Саме такою була його квартира на Борщагівці – чиста й затишна.

      У номері помітив головні зручності: душ, телевізор і ліжко. Бо піддати тіло водним процедурам, віддатися глибокому сну й насолодитися якісним футболом – три кити Богданового світу. Такого стилю його життя. Отже, для повноцінного життя в Парижі Лисиця мав усе: при-тулок (готельний номер), при-в’язаність (улюблену роботу) і при-ятеля (мсьє Робера) – найголовніше для сучасного чоловіка. А Богдан саме такий. А щодо «справжнього чоловіка»… Лисиця любить жартувати, що у нього, цього «справжнього чоловіка», обов’язково мають бути три захоплення: автомобілі, футбол і жінки. Без варіантів. Змінюватися може тільки послідовність. Правда, про жінок Богдан явно перебирав. Його романи не можна назвати такими вже численними. Як і тривалими. Зате про футбол і автомобілі він був щирий. Футбол поглинав у необмежених кількостях, але тільки завжди високої якості. А без автомобіля не уявляв життя. Спочатку у нього була новенька «Ява-350». Потім – «ЗАЗ-968М», «ВАЗ-2105», «Фольксваген-Джетта». Зараз же роль його залізного коня виконував корейський седан «ДЭУ-Ланос». Нормальна машина. З’явився цей «красень» після того, як Лисицин підручник з лексикології французької мови отримав міжнародну премію Гронваля. Як же тоді Богдан стрибав від радості! І підручник відзначили, і нарешті завів собі нову, прямо з салону, машину. Нехай не престижну, не «круту тачку», але цілком пристойну. Яка не встромить ножа у спину в найнепотрібніший момент, вивернувши в бока колесо або передумавши заводитись. Таке в його «автомобільній» історії теж було.

      Богдан підійшов до вікна, зашторив і, повернувшись до Антуана, артистично й натхненно почав:

      Природа – це той храм, де від колон живих

      Неясні голоси почути часом можна.

      Там гаєм символів іде людина кожна,

      Їй нікуди тепер подітися від них.

      Антуан підхопив і так само, як і Богдан, натхненно й уміло, продовжив:

      Вони ж, немов гучні й протяжливі розкати,

      Утворюють один довершений рефрен,

      Розлогий, ніби ніч, і світлий, ніби день,

      Де злито кольори і звуки, й аромати[8].

      – Подобається Бодлер? – запитав Антуан і енергійно ляснув долонею об протягнуту долоню Богдана.

      – Знаю, ціную, шикарний, – утомлено відповів Богдан і почав розкладати речі.

      – Хороми не «царскія», явно не «Рітц»[9], – усміхаючись, погладив одвірки мсьє Робер.

      – Мене тут усе влаштовує, – тоном знавця відповів Богдан. – Не бачили ви ще смаленого вовка. Доводилося бувати в таких умовах… Не доведи Господи!

      – А може, все-таки у мене б зупинився? – спробував повернутися до наболілої теми


Скачать книгу

<p>8</p>

Шарль Бодлер. Відповідності (з французької переклав Всеволод Ткаченко).

<p>9</p>

«Рітц» – найвідоміший фешенебельний паризький готель.