Gaudeamus виконаний смертю. В’ячеслав Васильченко
що він не слухає і що подумки зараз в абсолютно іншому місці. Насправді ж він устигав скрізь. Майже скрізь. І Келлерові слова «фіксував», і підшукував сяку-таку можливість зачепитися за порятунок. Бо на «полі бою» вже ого-го як спекотно. Африка! І навіть за соломину зачепитись не вдавалося. Отож! У шахах значно важче, ніж у житті. Там хоч до друзів можна порюмсати в жилетку. Чи в її рукави. Та й до Найголовнішого з них помолитися. І не залишать. Допоможуть. Тут же… Нікого. І ти «сам собі друг». І головнокомандувач, і начштабу, і розвідкою керуєш. А шаховий бог – завжди об’єктивний. Завжди непохитний у симпатіях до істини. І зветься він просто – ЛОГІКА.
Погані ж передчуття цього німецького майже нострадамуса Богдан серйозно не сприймав. Усе це зараз здавалося далеким і вигаданим. Тому «пророчі просторікування» гера Отто, зроблені з серйозним обличчям, здавалися порожнім базіканням. Яке не має нічого спільного зі здоровим глуздом і реальністю. Ну, що може статися? Адже тут зібралися відомі науковці, що активно рухають науку нового тисячоліття. Усі – інтелігентні, виховані й культурні. Представляють світову університетську еліту. Пройшли значне життєве загартування. Мають сталі погляди. Уміють організувати своє життя так, щоб багато встигнути. Ні, в такій «компанії» нічого страшного статися не може. Ця вчена публіка – такі собі запрограмовані на результативну працю механізми, збої в яких трапляються вкрай рідко. Тобто – практично ніколи. Найстрашніше, що може статися, так це те, що якийсь майже геній забуде в готелі окуляри. І підглядатиме у доповідь мружачись. Десь так… Не більше…
Ні, все-таки, слава Богу, що в житті – усе не так, як у шахах. У житті Богдан завжди боротиметься до останнього. Навіть не бачачи виходу. А тут…
А тут варіантів уже не було. І Лисиця зробив останній хід. Він це прекрасно розумів. Цугцванг[14]. Приречений крок до вміло підготовленої пастки. І зараз вона закриється. І Келлер теж зробить останній хід, одночасно видавши звучне, як смертний вирок для кожного шахіста, безжальне слово «мат».
Про диво думати – безглуздо. І його не сталося.
– Гадаю, – сказав полегшено Богдан, ніби скинувши важенний тягар, хоча, як і кожна честолюбна людина, він ну дуже не любив програвати, – що ваші лихі передчуття стосувалися лише моєї поразки. Не скажу, що це мені байдуже, але й трагедії в цьому не бачу. Зате корисне й приємне спілкування з вами, шановний гер Келлер, з лишком компенсувало моє фіаско.
Лисиця пильно подивився на супротивника.
– Я теж отримав масу задоволення, – підкинув люб’язність бременський професор. – Сподіваюся, наступного разу ви реваншуєтесь.
«Наступного разу не буде», – злостиво подумав Богдан, але зовні привітно усміхнувся і сказав:
– Я теж на це сподіваюся. Хоча не потрібно забувати закономірність, так точно помічену Капабланкою[15]: «Навчитися грати в шахи легко, але важко навчитися грати добре». Повністю згоден. Ну, а тепер – до побачення.
– Але той же Капабланка, –
Цугцванг – становище в шаховій партії, що характеризується відсутністю в однієї зі сторін корисних ходів, і вона змушена зробити поганий хід, що веде або до негайної поразки, або до істотного погіршення позиції.
Капабланка Хосе-Рауль – третій чемпіон світу з шахів.