Великий Гетсбі = The Great Gatsby. Френсіс Скотт Фіцджеральд
Вольфсгайм обурено зблиснув на мене носом. – На порозі ще озирнувся і сказав: «Дивіться, щоб офіціант не забрав моєї кави». І тільки-но він ступив на тротуар, йому вгатили три кулі в його набите черево й дали газу.
– Чотирьох з них потім посадовили на електричний стілець, – пригадав я.
– З Беккером – п’ятьох. – Його ніздрі допитливо скинулися на мене. – То вас, я чув, цікавлять ділові пропозиції?
Вражений таким несподіваним переходом, я розгубився. За мене відповів Гетсбі.
– Ні, ні! – вигукнув він. – Це не той.
– Не той? – Містер Вольфсгайм був очевидно розчарований.
– Це просто мій приятель. Я ж вам казав, про того ми поговоримо іншим разом.
– Вибачаюсь, – мовив містер Вольфсгайм. – Я помилився.
Нам подали соковиту печеню, і містер Вольфсгайм, забувши про зворушливі переваги старого «Метрополя», з лютою вправністю заходився їсти. Водночас очі його дуже повільно оглядали весь зал; на завершення цього кругового огляду він озирнувся й подивився на тих, хто сидів позад нього. Певно, коли б не моя присутність, він зазирнув би й під наш стіл.
– Слухайте, друже, – сказав Гетсбі, нахиляючись до мене. – Я, здається, розсердив вас сьогодні вранці в машині?
Я побачив уже знайому усмішку, але цього разу не піддався на неї і відповів:
– Я не люблю загадок і не розумію, чому ви не можете сказати відверто, що вам від мене потрібно. Навіщо вплутувати в усе це міс Бейкер?
– Повірте, ніяких підступів тут нема, – запевнив він мене. – Зрештою, ви самі знаєте, міс Бейкер – справжня спортсменка, з нею якась там нечесна гра просто неможлива.
Раптом він глянув на свій годинник, зірвався на ноги й вискочив із залу, залишивши мене сам на сам з містером Вольфсгаймом.
– Йому треба подзвонити, – сказав містер Вольфсгайм, простеживши за ним очима. – Чудовий хлопець, чи не так? І з виду приємний, і джентльмен до самих кісток.
– Так.
– Він закінчив Авксфорд.
– Еге ж.
– Він закінчив Авксфордський університет в Англії. Ви знаєте, що таке Авксфордський університет?
– Та чув, що є такий.
– Це один з найславетніших університетів у світі.
– А ви давно знайомі з Гетсбі? – спитав я.
– Кілька років, – відповів він не без гордості. – Я мав приємність познайомитися з ним відразу по війні. Вірите, якусь годину з ним побалакав – і зрозумів, що переді мною прекрасно вихована людина. «Ось, – сказав я собі, – ось кого можна спокійно запросити до себе додому й познайомити з мамою і сестрою». – Він помовчав. – Я бачу, видивитеся на мої запонки.
Доти я не дивився на них, але тепер глянув. Запонки були зроблені зі шматочків білої кості напрочуд знайомої форми.
– Справжні людські зуби, – пояснив він. – Найкращі зразки.
– Невже! – я придивився пильніше. – Це ж треба!..
– Еге ж, – він заправив манжети в рукави піджака. – Еге ж, Гетсбі дуже делікатний щодо жінок. На дружину свого приятеля він навіть не гляне.
Коли