Великий Гетсбі = The Great Gatsby. Френсіс Скотт Фіцджеральд
морях.
Я навідалася до них у Санта-Барбарі, коли вони вже повернулись, і, пам’ятаю, аж здивувалась, бо зроду не бачила, щоб жінка була так закохана у власного чоловіка. Він на якусь хвильку виходить із кімнати, а вона вже занепокоєно роззирається й питає: «Де Том?» – і не може ні на чому зосередитися, поки він не з’явиться на порозі. На пляжі вона, бувало, годинами сиділа, тримаючи його голову в себе на колінах, гладила йому пальцями повіки й, здавалося, не могла ним намилуватись.
Це була зворушлива пара – знаєте, дивишся на них, і мимоволі всміхаєшся, і на душі тепло. Це було в серпні. А за тиждень по моєму від’їзді із Санта-Барбари Том уночі на Вентурській дорозі врізався у фургон – так, що в його машини аж колесо відскочило. Дівчина, що була з ним, теж потрапила в газети, бо виявилося, що в неї зламана рука. Це була покоївка з готелю в Санта-Барбарі.
У квітні наступного року в Дейзі народилася дочка, й вони виїхали на рік до Франції. Там ми два-три рази зустрічалися – в Канні, у Довілі, а потім вони повернулися додому й оселилися в Чикаго. Дейзі там, як ви знаєте, прийняли дуже добре. Компанія в них була безпутна – золота молодь, гультяї, баламути, але Дейзі змогла зберегти бездоганну репутацію. Може, завдяки тому, що вона не п’є. Це велика перевага – лишатися тверезою в п’яному товаристві. Не наговориш зайвого і, головне, можна собі дозволити який-небудь фортель, коли всі довкола повпивалися так, що вже нічого не бачать і не тямлять. А може, Дейзі взагалі ні з ким не крутила романів – хоч є в її голосі щось таке…
Ну, а місяця півтора тому вона раптом знову почула прізвище Гетсбі, вперше за всі ці роки. Було це, коли я спитала – пригадуєте? – чи не знайомі ви у своєму Вест-Еггу з Гетсбі. Після того як ви поїхали додому, вона зайшла до мене в кімнату, розбудила мене й спитала, що то за Гетсбі, про якого я згадувала, і, коли я спросоння описала його, вона якимсь дуже дивним голосом сказала, що це, напевно, той самий, з яким вона була колись знайома. І лише тоді я збагнула, що Гетсбі – це ж і є отой офіцер у її білому автомобілі.
На той час, коли Джордан Бейкер закінчувала свою розповідь, ми вже залишили «Плазу» й з півгодини катались у фаетоні алеями Центрального парку. Сонце встигло сховатися за високими житлами кінозірок на П’ятдесятих вулицях західних кварталів, і дзвінкі дитячі голоси дзвеніли, мов цвіркуни в траві, виспівуючи:
Я шейх Арабістану,
А ти моя кохана.
В твоє шатро прийду я,
Як тільки ніч настане.
– Дивний збіг обставин, – сказав я.
– Ніякого збігу обставин тут немає.
– Цебто як?
– Гетсбі купив той будинок, бо знав, що Дейзі мешкає поблизу, по той бік затоки.
Отже, тієї червневої ночі він здіймав свій погляд не тільки до зірок! Раптом я побачив живу людину, що доти була закута в безглуздо пишний обладунок.
– Він просив спитати у вас, – вела далі Джордан, – чи не погодилися б ви коли-небудь запросити Дейзі до себе в гості й чи не міг би він тоді завітати до вас на часинку.
Скромність