Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 2. Мигель де Сервантес Сааведра
непритаманним, аніж здоровим на розум.
Після того дон Лоренсо, як уже говорилось, пішов бавити гостя; розмовившись із ним, Дон Кіхот сказав між іншим:
– Пан дон Дієго де Міранда, отець вашої милості, говорив мені про рідкісну обдарованість і витончений розум, що ними ваша милость одзначається, а надто що з вас, пане мій, великий піїта.
– Піїта, можлива річ, – відповів пан Лоренсо, – а щоб великий, того я і в думку собі не клав. Я справді непомалу кохаюся в поезії, люблю читати добрих поетів, але все те ще не вповажнює мене на титул великого піїти, яким зволив мене нагородити панотець.
– Ваша скромність мені подобається, – сказав Дон Кіхот, – бо віршники здебільшого зарозумілі, і кожен вважає себе за найвидатнішого в світі.
– Нема правил без виїмків, – заперечив дон Лоренсо. – Буває, що справжній поет за такого себе не вважає.
– Таких мало, – зауважив Дон Кіхот. – Та скажіть мені, коли ласка, над якими віршами трудиться тепер ваша милость, що, мовляв панотець, чималої завдають вам турботи і клопоту? Коли то, може, глоса, я хотів би ті вірші почути, бо трохи на сім різновиді розуміюсь; якщо ж ідеться ще й про поетичний турнір, то раджу вашій милості намірятись на другу премію, бо перша, як правило, присуджується з фавору комусь високопоставленому, а друга справді достойному – таким чином третя є по суті другою, а перша третьою, як воно буває і в університетах при наданню ліценціатського ступеня. Попри все те в званні першого є завжди щось величне.
«Поки що, – сказав собі подумки дон Лоренсо, – нема причини вважать його за шаленця; та ходімо далі». А вголос промовив:
– Здається мені, ваша милость училася по школах: які ж науки ви штудіювали?
– Науку Мандрованого Рицарства, – відповів Дон Кіхот, – яка ні в чому не поступається Поезії, а може, ще й перевершує її на яких два-три вершки.
– Не знаю, що се за наука така, – сказав дон Лоренсо, – не доводилось мені досі про неї й чути.
– То така наука, – промовив Дон Кіхот, – що поєднує в собі всі, або майже всі, знання й уміння сього світу, бо той, хто їй себе присвятив, мусить бути правником і знати закони дистрибутивного й комутативного права,[68] аби оддавати кождому, що йому припадає й належить; мусить бути богословом, аби міг ясно й виразно витолкувати в разі потреби догмати віри християнської, ним сповідуваної; мусить бути медиком, а надто ще й билинарем, аби вмів по пущах та пустовищах зілля цілющі на гоєння ран розшукати, бо не випадає мандрованому рицареві повсякчас до лікарів удаватись; мусить бути астрологом, аби по зорях визначати годину ночі й місцезнаходження своє в будь-якому краю і підсонні світу; мусить володіти математичними знаннями, що стануть йому в надобі на кождому кроці; поминаючи те, що він мусить бути оздоблений усіма, скільки їх є, богопохвальними та кардинальними чеснотами,[69] і переходячи до речей менш важливих, нагадаю, що він мусить уміти плавати незгірше од людини-риби Ніколаса,[70]