Мораль без релігії. В пошуках людського у приматів. Франс де Вааль
Він попереджав, що виникнення чогось (хай то буде орган, правова інституція чи релігійний ритуал) ніколи не слід плутати з тими завданнями, що їх це «щось» виконує: «Усе, що виникло навколо нас у якийсь спосіб, постійно інтерпретується та реквізується заново, трансформується та переорієнтовується на нову мету»{42}.
Ця визвольна думка вчить нас ніколи не засуджувати можливі застосування якихось речей або явищ, ґрунтуючись на їхньому походженні. Навіть якщо комп’ютери й задумувалися для розрахунків, це не заважає нам грати на них в ігри. Навіть якщо секс і призначений для розмноження, кожен може (до певної міри) займатися ним для задоволення. Немає закону, який говорить, що кожна властивість повинна завжди та щоразу служити меті, завдяки якій вона розвинулася. Те саме стосується емпатії та альтруїзму, тому ми просто повинні замінити слово «помилка» на «потенціал». Ніщо не заважає мені співчувати киту, якого викинуло на берег, і докладати зусиль, щоб повернути його до океану, навіть якщо людська емпатія не була орієнтована на китів, коли з’явилася на світ. Я просто застосовую мою вроджену емпатичну здатність до свого максимального потенціалу.
Ніцше мав рацію: історія предмета має обмежену актуальність тут і зараз. Хоча я схиляю голову перед ідеями Прайса, Гамільтона, Тріверса й інших про еволюційне підґрунтя альтруїзму, я не бачу жодної причини перетворювати ці уявлення на догму про те, як повинні поводитися люди.
Наука переконує нас, що ми дихаємо, щоб насичувати тіло киснем. Проте, якби я не знав про це, я все одно робив би вдих-видих, так само, як і мільйони людей до мене та мільярди тварин. Ми дихаємо не через те, що володіємо інформацією про О2. Крім того, коли біологи припускають, що альтруїзм розвивався задля отримання вигоди, то це не означає, що про це мають знати всі учасники процесу. У більшості тварин не виникає думок на кшталт: «Якщо я зроблю це для нього, він може віддячити мені за це завтра». Вони не вміють перебдачати майбутнє, тому просто підкоряються пориву доброзичливості. Те саме стосується й людей. За винятком бізнесу чи, наприклад, допомоги незнайомцеві, люди рідко підраховують майбутні затрати та вигоди своєї поведінки, особливо якщо мова йде про їхніх друзів чи родичів. Якщо ж людина все ж думає про майбутні витрати та розмір винагороди перед тим, як зробити щось на користь іншої, то це поганий знак: сімейні психологи стверджують, що це сигнал того, що шлюб перебуває на межі розриву.
Тому й людський, і тваринний альтруїзм можуть бути справжніми, бо в них відсутні приховані мотиви. Навіть більше, інколи альтруїстичний імпульс важко здолати. Джеймс Риллінг, один із моїх колег в Університеті Еморі, після своїх експериментів із нейровізуалізації зробив висновок, що ми маємо «емоційні упередження щодо співпраці, які можна подолати лише завдяки зусиллям когнітивного контролю». Подумайте лише: це означає, що наш перший імпульс – довіряти та
Friedrich Nietzsche (1887), p. 51.