Енеїда. Вергілій

      З поля тим часом ведуть юнака пастухи дарданійські

      З криком гучним, щоб віддати цареві; у нього на спині

      Зв'язані руки; незнаний, він стрічним віддавсь добровільно,

      60 Щоб цього лиха накоїть і Трою ахейцям відкрити;

      Був це бадьорий юнак і готов на одно і на друге:

      Виконать задум підступний чи з певною смертю зустрітись.

      Молодь троянська, в бажанні побачить його, звідусюди

      Навперегін набігає й на глум його хоче узяти.

      65 Тож заприміть це лукавство данайців і з того, що вдіяв

      З них тут один, – ти усіх їх пізнай.

      Бо як збентежено перед очима він став безборонний

      І навкруги по фрігійській громаді повів своїм зором,

      Мовив: «О горе, яка ще земля і моря які можуть

      70 Взяти до себе мене? Що нещасному ще зостається?

      Бо й у данайців ніде мені місця нема, і дарданці

      Ворогом мають мене і крові жадають моєї».

      Плач цей зм'ягчив нам серця, й ми обурення наше до нього

      Стримали. Розповісти велимо, із якого він роду,

      75 Що нам приніс і на чім покладає він, бранець, надію.

      Той охолонув від страху та врешті почав говорити:

      «Все, що скажу тобі, царю, це буде одна лише правда;

      Не заперечу того, що я сам з арголійського роду.

      Перше, що я визнаю: якщо доля Сінона нещасним

      80 Може зробить, то нікчемним зробити й брехливим не зможе.

      Може, колись випадково чував ти ім'я Паламеда,

      З роду Белідів, про славу його голосну, може, чув ти.

      Через ганебний донос пеласгійці його покарали

      Смертю, невинно, за гадану зраду, бо завжди противник[32]

      85 Був він війні цій; тепер за покійником гірко ридають.

      Батько віддав мене вбогий йому за товариша зброї

      Ще в моїй юності ранній; він був мені й родич до того.

      Поки він міцно держався при владі й на радах владарських

      Значення мав його голос, було і ім'я моє знане,

      90 Й шана була мені. А як звела його геть з цього світу

      Злоба й ненависть Улісса – всі знають, про що говорю я —

      Горем прибитий, життя коротав я у чорному смутку

      Й серцем обурювавсь завжди за гибель невинного друга.

      І не мовчав, нерозумний, але, коли доля дозволить

      95 В рідний мій Аргос звитяжцем вернутись, поклявсь урочисто

      Месником стати, й ненависть тяжку цим стягнув я на себе.

      Звідси почав я котитися в прірву: з хвилини тієї

      Обвинуваченням хитрий Улісс переслідував завжди,

      Сіяв в народі непевні про мене чутки і свідомо

      100 Зачіпки ждав, не спочив він, аж поки Калхант нагодився. —

      Нащо немилі нам спогади ті викликати даремно?

      Гаятись нащо, як ви кладете в один ряд всіх ахейців?

      Досить того, що ви чули; карайте якмога скоріше:

      Так ітакієць хотів би, і щедро заплатять Атріди».

      105 Тут ми бажанням усі загорілись розвідать докладно,

      Що то за злочин, нам невідомий, готують пеласги.

      Він же, обман затаївши, із страхом і далі провадить:

      Мали