Енеїда. Вергілій

      Мали ми вістку, що, прогнаний, батьківське царство покинув

      Ідоменей, що критські звільнилися всі узбережжя

      Й ждуть там на нас, ворогами залишені, вільні оселі.

      Ми покидаєм Ортігії пристань, по морю пливемо

      125 Попід вакханські узгір'я на Наксос,[59] зелену Донісу,

      І Олеар, і Парос сніжно-білий,[60] Кіклади, по морю

      В коло розсіяні, їдем по водах, де землі рясніють.

      Крики моряцькі у різних змаганнях і спорах лунають,

      В прадідню землю на Крит закликають пливти за попутним

      130 Вітром, що віє у спину з корми. Аж приїхали, врешті,

      В давню країну куретів. Тут швидко будую я мури

      Міста, якого так прагнуть, – назвав я його Пергамея.

      Назвою втішений люд закликаю, щоб щиро любив він

      Вогнища ці і щоб замок високий над містом поставив.

      135 Майже всі судна були вже на березі в місці сухому,

      Молодь женилась і бралась до праці на новому полі;

      Я їм закони давав і оселі. Аж раптом дихнуло

      Гниллю повітря, зловійна зараза народу діткнулась,

      Поле й сади навістила пора смертоносна. Одні вже

      140 З милим життям розстаються, а других з ніг валить хвороба.

      Тут іще Сиріус ниви почав неродючі палити:

      Зела горіли й засів, який знидів, не дав з чого жити.

      Знов до оракула Феба в Ортігії батько по морю

      Каже пливти нам і ласки просити, коли вже, нарешті,

      145 Буде кінець цій недолі, де скаже шукати розради

      Нашому горю, куди повернути на шлях нам накаже.

      Ніч вже настала, і сон огорнув на землі всі істоти,

      Як показалися перед моїми очима священні

      Божі подоби й пенати з'явились фрігійські, яких я

      150 Виніс із Трої, з вогненного моря, як місто горіло.

      Добре у сні пізнавав я їх, бо у відчинені вікна

      Повного місяця сяйво широким лилося потоком.

      Так говорили вони і словами журбу розганяли:

      «Те, що сказав би самому тобі Аполлон, якби сам ти

      155 Помандрував до Ортігії, тут він віщує, і нас він

      Шле до порогів твоїх. Із тобою ми йшли крізь пожежу

      Трої в боях, крізь розбурхане море плили кораблями —

      Й внуків твоїх аж до зір зведемо, володіння всесвітнє

      Місту дамо;[61] приготуй для могутніх і мури могутні;

      160 І не лякайся ти труднощів довгих у втечі й мандрівці.

      Треба оселю змінити. Не ці береги тобі радив

      І не на Криті звелів Аполлон оселитись делійський.

      Є-бо країна, що назву Гесперії має від греків,

      Древня країна, у зброї могутня й родючістю славна.

      165 Там енотрійці раніше жили, а тепер, повідають,

      Землю ту їх покоління назвало Італія йменням,

      Провідника свого. Наша земля це, і звідти походить

      Батько