Повість про Ґендзі. Книга 1. Мурасакі Сікібу
«А де ж вона зараз?»
«Жінки мали спуститися в нижчі приміщення для прислуги, але, здається, не всі послухалися», – відповів господар. Нарешті захмелілі гості поснули на галереї, і навколо стало тихо.
Тільки Ґендзі не міг спокійно заснути від самої думки про те, що, на жаль, доведеться спати самому. Та ось його увагу привернув шурхіт за північною перегородкою, і він подумав: «О, напевно, вона там ховається». Ґендзі піднявся і, затамувавши подих, прислухався. Він почув хрипкий, але водночас приємний голос хлопця, про якого була розмова з Кії-но камі.
«Гей, де ви?» – питав хлопець.
«Я лежу тут. А гостя вже поклали спати? Я боялася, що він буде надто близько, та, видно, я дарма турбувалася», – відповіла жінка.
Її глухуватий сонний голос дуже скидався на голос хлопця, і Ґендзі здогадався, що це його сестра.
«Гостя помістили в передніх покоях. Нарешті я побачив своїми очима того, про якого чув від людей. Він і справді прекрасний», – прошепотів хлопець.
«Якби зараз був день, я також спробувала б на нього подивитися», – сонно бурмотіла жінка. Голос її звучав приглушено – очевидно, вона прикрила обличчя ковдрою.
«От неприємність! – невдоволено подумав Ґендзі. – Могла б ще щось про мене запитати».
«Я ляжу неподалік. О, як темно!» – сказав хлопець, мабуть поправляючи ґніт світильника. Жінка, напевне, лежала у найдальшому кутку за перегородкою.
«А де ж пані Цюдзьо? – запитала жінка. – У будинку наче нема ні душі, аж страшно».
Було чути, як відгукнулася одна із служниць, що розмістилися неподалік від галереї:
«Спустилась униз купатися. Сказала, що негайно повернеться».
Аж ось, здається, всі поснули. Спробувавши відсунути засув, Ґендзі помітив, що з того боку перегородка не замкнена. Навпроти входу стояла ширма, у тьмяному сяйві світильника видніли розставлені сяк-так начебто китайські скрині. Обходячи їх, Ґендзі помітив, що в кімнаті лежить одна людина невеликого зросту, й попрямував до неї. Жінка була невдоволена, що її потривожили, але поки Ґендзі не відкинув з неї верхнього одягу, вона думала, що прийшла Цюдзьо, яку щойно кликала.
«Ви кликали Цюдзьо?[62] Мені здається, що ви здогадалися про мою потаємну любов», – сказав Ґендзі, але жінка так нічого й не зрозуміла. Перелякавшись, що на неї хтось напав, вона намагалася зойкнути, але накинутий на її голову одяг заглушив голос.
«Звичайно, ви можете вважати мій вчинок випадковою, нещирою примхою, – сказав Ґендзі, – але я хочу, щоб ви знали, як довго прагло зустрічі з вами моє серце. Повірте, таке тривале очікування цієї миті лише підтверджує глибину моїх почуттів».
В його словах було стільки ніжності, що навіть злий демон не міг би йому опиратися, то що вже казати про жінку? Вона, розгублена, не могла крикнути: «Рятуйте, тут хтось чужий!» У розпачі подумала: «Це ж нікуди не годиться…» – і насилу невдоволено сказала:
«Боюсь, ви мене з кимось переплутали…»
Жінка мало не задихалася, але, бачачи її в такому стражденному, жалісливому стані, він ще більше до неї прихилявся:
«О
Гра слів: Ґендзі мав звання «цюдзьо», тобто офіцера Імператорської охорони.